Читать «Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» онлайн - страница 4

Бурмистрович К[иівський]

ВОСЬМИЙ

Салатин-цар, котрий мав володінь багато,Як хворобою його смертною підтято,Наказав кошулю скрізь возному носитиВ Алкаїрі-місті й так людям голосити:«За життя великий цар мав велику силу,Та лише кошулю він забере в могилу!»Гідний приклад це, отож міцно пам’ятайте,Що не більше візьмете – і на це зважайте!

Єремія Ставровецький

ДЕВ’ЯТИЙ

Філіп, цар македонський, отець Олександрів,Коли підбив під себе численних монархів,Щоб щастям сьогосвітнім надмір не пишатися,У світі несмертельним собі не вважатися,Казав слузі одному незмінно являтисьЩодня до себе в палац і застерігатись:«Згадай, що ти є, царю, смертельна людина,Підеш, напевне, в землю, як виб’є година,Кістки твої, як кожні, теж будуть валятись:Чи царські, а чи прості, – хто зможе дізнатись?»Це потім Діогенес у вічі сказавЦареві Олександру; його той заставМежи кістьми умерлих: стоїть, розгортає,«Повідай, що тут робиш?» – його цар питає.«Шукаю, – каже, – батька твойого я кості,Та годі розпізнати, де царські, де прості,Навпіл усе змішалось: ніяк не вгадати,Де вбогий, де учений і де тут багатий».Чинили так численні й теперішні люди,Погане й християне – однако повсюди,А ми у воскресіння од смерті хоч вірим,Та, віруючи добре, злочинні без міри.

Іван Стецький

ДЕСЯТИЙ

Двох архієпископів ще треба згадати,Як вмерти готувались, і мову кінчати.Василій, той, котрого назвали Великим,Як правив різні служби на чесні празникиУ ризах світлих, також короні коштовній,То у соборі люди і світські, й духовніЙому тоді шанібно усі слугувалиІ, як архієрею, значну честь давали.Це Валене усе бачив і вельми подивляв,Коли Василь в Хрещення святе літургісав;Як пастиря овечки шанують, дивився —За нього із душею усяк розлучився б.Відтак один з духовних отцю проказав,Щоб той про смерть при честі такій пам’ятавІ щоб велів для себе труну докінчити,В якій би після смерті бажав би почити.Дивився, як святий муж собі не довіряв,Боявся, щоб і в церкві у пиху не впав —Він повелів лік добрий собі подавати:Казав труну кінчати, щоб смерть пригадати.

Микола Отрешкевич

ОДИНАДЦЯТИЙ

А Іоанн Ялмужник до смерті почавСобі гріб готувати, але не кінчав,Аби про смерть частіше йому поминали,Коли б: «Чи гріб завершив?» – всечасно питали.Так архієпископи святії чинили,Котрі, нам неподібно, ні в чім не грішили,А прецінь аби сильно про смерть пам’ятали,Такі ото побудки собі учиняли.А інші, що у скитах єгиптських ховались,В печерах, з них до світу врядь-годи являлись,Гріхи свої в тих трунах сльозами зливали,Щодня своєї смерті в криївках чекали.Це, чоловіче, маєш тут приклади многії,Тож вибирай, которі для тебе пригожії.

Іван Козарин

ДВАНАДЦЯТИЙ

Олександр Великий, аби вдаруватиМудреця, що завгодно казав вибирати.Попросив той філософ про глейт, щоб од смертіВберегтись, коли схоче, казав він, притерти.Відповів Олександер: «Собі б це я радшеОтой глейт написав був – не можна одначе!»Він сказав: «Хто вродився, той мусить померти,Ще ніхто проти смерті не здужав опертись,Проти неї-бо ліків нема, оборони,Із царів може здерти яснії корони.Хоч яка б охорона царя точила,Хоч яка стрільна зброя його сторожила, —Та візьме з-поміж варти, як ляже поспати,Про кончину так мало у сні вміють дбати.Я не можу тож глейту такого подати,Щоб загибель од себе здолав одігнати,Бо і я лютій смерті скоритися мушу,Хоча цар я великий – візьме з мене душу!»Відказав той філософ: «Хоча і смертельний,Та чому ти до влади такий невситенний?Чом бажаєш під себе підбити всі панства,Щоб не вибився жоден з-під твого підданства;Так живеш, мов ніколи не маєш умерти,Всі багатства земнії бажаєш пожерти;Чом же славу порожню у світі шукаєшІ, що маєш умерти, чому забуваєш?»Добру відповідь дав мудрагель, хоч поганин,Дотикає і вам це також, християни.Біг життя – коротенький, потрібно пізнать,І збирати лакітки у світі не дбать!