Читать «Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» онлайн
Касіян Сакович
Касіян Сакович
ВІРШІ НА ЖАЛІСНИЙ ПОГРЕБ ШЛЯХЕТНОГО ЛИЦАРЯ ПЕТРА КОНАШЕВИЧА-САГАЙДАЧНОГО
гетьмана війська його королівської милості Запорозького, складені іноком Касіяном Саковичем, ректором шкіл Київських у братстві
Як мужність запорожців королі пізнали,
То їм за герб такого лицаря признали.
Вітчизні він готовий завжди послужити
І за її свободу голову зложити.
А треба, то землею він пройде, водою,
До всього має вправність і прудкий до бою.
ПЕРЕДМОВА СЛАВНОСИЛЬНОМУ ВІЙСЬКУ ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОМУ: ЛАСКИ БОЖОЇ, ДОБРОГО ЗДОРОВ’Я І ЩАСЛИВОГО НАД ВОРОГАМИ ВІТЧИЗНИ ЗВИТЯЖСТВА З НАБУВАННЯМ БЕЗСМЕРТНОЇ СЛАВИ ЗИЧИТЬ ОД У ТРОЙЦІ ЄДИНОГО БОГА АВТОР
Вірність підданська Пану постійно справляєНам оте якнайбільше, що в світ посилаєВольність – ось найважніша річ поміж усіми,Гідність їй уступає речами своїми.Тож освідчити можуть цю думку народи,Бо вони до свободи ідуть од природи.Золотою у світі її називають,Доступитись до неї всі пильно жадають:Та не кожному може вона бути дана,Тільки нам, що боронять вітчизну і Пана.Мужньо лицар, у війнах до неї простує,Не грішми, але кров’ю свободу купує.Запорозькеє військо ту вольність здобуло,Бо служило вітчизні старанно і чуло.І у хроніках давніх про те написали,Як вони противенців вітчизни збивалиМорем, долом, і пішо, і кінно, бувало,Хоча ворог при зброї находив навалом.Плем’я те із насіння іде Іафета,Що батьківського з Симом ховає секрета.За Олега Роського монархи гулялиІ по морю човнами. Царград штурмували,їхні предки із роським монархом хрестились —З Володимиром, – стійко у вірі лишилисьІ ту віру несхитно тримають, статечно,Бо за неї вмирати готові конечно.У тім війську стрічали і князя, і пана,Не одного з них мали провідцю-гетьмана.І Петро Конашевич гетьманив на славу,Його лицарство знають усюди по праву.Запорозькеє військо – належить вважати —Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.Україна тим військом себе захищає,Де ж нема запорожців – татарин гуляє.Це посвідчити можуть міста на Поділлі,Також Белзькі, Підгірські – пізнали на ділі.А де кров християнську поганин розлив,Тих, котрі залишились, у рабство повів.В козака хоч ні зброї, ані шишака,Дожене поганина, лиш дай лошака,І хоча він здоров’ю ушкоду вчиняє,Та невільників завше з біди визволяє.Отож тії, которі хотять воювати,Щоб козаків чи знести, чи турку оддати,Ті, напевне, як вівці у сіті б упали,Коли б вовкові сторожа – пса – поручали.Для вітчизни козаки – тверда оборона,Від татар і від турків надійна заслона.Але я до вас мову свою повертаю,Славне лицарство, всім про таке нагадаю:Щоб у вірі святій ви нерушно тривали,Королю пильну вірність свою заховали,Бо за неї вам вольність була Паном дана:Є король, а крім нього – не маєте панаВід усяких податків, судів увільнились,І заслугами гідно усі уміцнились.За великі клейноди свободу тримайтеІ заслугами більше її уміцняйте.А ти, славний гетьмане, ти, наш Олефіру,Керуй військом щасливо, ховаючи віруВірно Богу й народу, бо то християни,І боятися будуть тебе всі погани.Із тим лицарством слави собі набувай,І мене в добрій ласці із військом тримай.Я тобі оцю книжку свою офіруюІ од імені війська усього друкую,Бо все те, що на славу гетьманську писалосьКонашевичу, вам це також прикладалось.Не особою гетьман, а військом є славний,Також гетьманом – військо, і доказ то явний.Що є гетьман без війська чи військо без нього?Ні, не важать нічого одне без одною.Річ кінчаючи, Богу я вас доручаюІ звитяжства у щасті назавше бажаю.
