Читать «Вікна застиглого часу» онлайн - страница 19

– Сяню, я ті прошу, не вживай у замовляннях імена святих. Та ж то бздура. Тоті замовляння зародилися так давно, що тими святими й не пахло, – радила пані Розалія.

– Але я запам’ятала їх власне так, – боронилася бабця.

– Але ж ти мусиш тямити, жи то є смішне. Ну нащо то казати: «Святий Власію, поможи…», як то є тілько покруч з Велеса, бо попи так зарядили.

– То шо й Ісуса не згадувати?

– Сяню, є замовляння дуже старі, дохристиянські, а є християнські. То власне в тих останніх звертаєсі до Ісуса, але в жоднім випадку не мож згадувати Ісуса, коли маєш когось причарувати, чи розсварити, чи з’єднати, чи випровадити в чужі світи, чи наслати або зняти вроки.

– Та я то знаю. Але ж коли то мені в голові вже стілько літ сидить, то я негодна вивітрити.

3

Коли ми відходили, чарівниця провела нас за хвіртку і подарувала мені ріжок – може, молодої козулі, може, цапка, а може, дідька.

Смак різки

Святий Миколай міг мені приносити різні подарунки, але дві речі були завше незмінні – книжка і різка. Оскільки в дитинстві і навіть у підлітковому віці я захоплювався казками, то в листі до Миколая я просив казок, і він мені їх справно приносив. Про різку, ясна річ, я не згадував, але і її святий Миколай теж не забував. Ті різки мали одну особливість – вони не нагадували галузок із тих дерев чи кущів, які росли поблизу нашої хати, отже Миколай виламував їх деінде, і мене завше цікавило, де ж такі різки проростають. Різка від святого була довга й ідеально рівна, а ще вона зі свистом розтинала повітря. Це справляло враження. Різку бабця клала на шафу, але так, аби бодай кінчик її виднівся, і, коли я бував нечемним, нагадувала, що та різка на мене чекає.

Різку зберігалося весь рік, і якщо так жодного разу мене нею не пригостили, то бабця чисто символічно вдаряла мене різкою по дупці й кидала у піч, бо ж різка таки мусила виконати свою виховну функцію. Але що у тісній хаті хрестити малого неслуха замашною різкою було незручно, то вона так і лежала без діла, а моєю дупцею гуляли тріпачка, ремінь, віник чи мухобийка. Тріпачка була виплетена з прутів і дошкуляла не так уже й сильно, як це можна було запідозрити з мого вереску, бо верещав я з великим натхненням, аби батьки чи дід із бабою не запідозрили бува, що тріпачка насправді сильно поступається ременеві. Для більшого ефекту я починав ридати на самий тільки вигляд тріпачки. Віник і мухобийка викликали в мене такі самі емоції, оскільки вони теж дуже сильно поступалися ременеві.