Читать «Вікна застиглого часу» онлайн - страница 126
Юрий Павлович Винничук
Дівчинка, яка померла ще малою, мешкала поруч. Батьки мені сказали, що вона виїхала жити до бабці, знаючи, як я можу її смертю перейнятися, і я довгий час вірив у це.
«Королевич-машкара»
Це моя перша повість, яку я написав у 1982 р. і запропонував журналам «Жовтень», «Дніпро» та «Київ».
Романа Іваничука чомусь обурила чортівня, хоча він сам про чортів писав у повісті «Манускрипт з вулиці Руської». Володимир Дрозд, який був редактором «Києва» і теж творив химерну прозу, так само відкинув повість. І тільки Валерій Шевчук, який не був редактором і від якого нічого не залежало, схвально про цей твір відгукнувся й підтримав мій занепадаючий дух.
Події в повісті відбуваються наприкінці 1950-х років в моєму рідному місті Станіславі.
Софіївка – околиця Станіслава неподалік від Майзлів, Каспрівки, Гірки, Вовчинецької дороги і поруч із маленькою річечкою Рудкою. Тут я мешкав до 1974 р. в будинку під № 10.
Окремі герої повісті – реальні особи. Зокрема Чорна Манька, що мешкала насправді на Вовчинецькій вулиці і згодом була оспівана ще одним станіславівським письменником Юрієм Андруховичем. У вірші «Елегія сусідських облич» він писав з ностальгією:
Пан Суслик мешкав під № 8, а корчма була навпроти. «Вам подадуть» – згодом виїхав до Ізраїлю й писав тужливі листи Сусликові. У книзі «Спалах» я змінив був прізвище на Буслик, та, гадаю, зараз це вже не має сенсу.
Глухого хлопчика і справді переїхав потяг, а що на ньому був светрик такий самий, як і в мене, то мама, повертаючись з роботи додому, ще здалека це побачила і чимдуж побігла до колії. Того вечора вона не підійшла, як то було у нас призвичаєно до столу, під яким я ховався, і не запитала: «А де ж це наш Юрчик подівся?», а вихопила мене і почала тулити до себе та цілувати, а я ображався і відвертався, нічого не розуміючи.
Примечания
1
Італійський оперовий співак.
2
Популярний італійський естрадний співак 50-х років.
