Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 141

Можете уявити собі їхній подив, коли вони побачили, що кімната порожня. Один із хлопців відразу підбіг до вікна, відчинив і визирнув назовні. Очі йому вирячилися, нижня губа відвисла. Його обличчя було за фут від мого. Я насилу стримався, щоб не зацідити кулаком у його дурну пику.

Він дивився просто крізь мене. Так само дивились і інші.

Старий зазирнув під ліжко, потім у буфет, а потім вони засперечалися, мішаючи єврейську мову з жаргоном лондонських передмість, і зрештою дійшли висновку, що я не відповідав їм, що то їм здалося. Мій гнів змінився надзвичайним піднесенням, коли я, сидячи на ринві, стежив за ними (стара також увійшла до кімнати й озиралася підозріло, як кішка). Дарма вони намагалися розв’язати цю загадку.

Домовласник, наскільки я зрозумів, погоджувався зі старою, що я вівісектор. Сини його запевняли, що я електротехнік, і посилались на динамо-машину та випромінювачі. Усіх їх непокоїло, що я повернуся, хоча, як я з’ясував згодом, вони зачинили на засув вхідні двері. Стара теж зазирнула в буфет і під ліжко. Один із сусідів, вуличний крамар, який жив у кімнаті навпроти разом із різником, вийшов на сходи. Його покликали сюди і наговорили купу нісенітниць.

Я подумав, що коли моя апаратура потрапить до спостережливої освіченої людині, та багато чого зрозуміє. Тож я вліз у вікно, обминувши стару, вимкнув динамо-машину й потрощив апарати. Як же вони злякались! А поки вони силкувались якось пояснити цей погром, я тихо вислизнув з кімнати і спустився сходами.

Я чекав у вітальні, поки вони сходили вниз, обговорюючи та обмірковуючи цю пригоду, розчаровані, що не знайшли ніяких жахів, і непевні, чи законно повелися зі мною. Щойно вони зійшли на перший поверх, я взяв сірники і піднявся до себе. Я підпалив сміття, додавши до нього стільці й постіль, спрямував на вогонь газ за допомогою гумової трубки і…

– Ви підпалили будинок? – вигукнув Кемп.

– Так. Це був єдиний спосіб замести сліди. Та будинок, напевне, було застраховано… Я обережно відсунув засуви на вхідних дверях і вийшов на вулицю.

Я був невидимий і тільки починав усвідомлювати, які надзвичайні можливості переді мною відкривалися. У голові роїлися дивовижні й захопливі задуми, і тепер я міг їх здійснити.

Розділ XXI

На Оксфорд-стрит

Коли я вперше спускався сходами, виникли труднощі: ходити й не бачити своїх ніг дуже нелегко. Двічі я спіткнувся. Братися за засув було теж дивно й незручно. А втім, якщо не дивитись униз, я йшов досить добре.

Настрій у мене був піднесений. Я почувався так, як почувався би зрячий у м’якому взутті та одягу, потрапивши в місто сліпців. Мені відчайдушно хотілося жартувати з людьми, дивувати їх, ляскати по спині, здирати капелюхи – втішатися своєю надзвичайною перевагою.