Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 137

Я не шкодував за батьком. Він здавався мені жертвою власної сентиментальності. Через лицемірство я був присутній на його похороні, але все це мене не обходило.

Проте тоді, йдучи тротуаром, я на мить немов повернувся до колишнього життя. Я побачив дівчину, яку знав десять років тому. Наші погляди зустрілись, щось змусило мене обернутись і покликати її. Але вона виявилась дуже посередньою особою.

Це було як сон. Я не відчував, що я самотній, що прийшов зі світу в пустелю. Я усвідомлював байдужість до всього, але вважав, що винна тут порожнеча життя. Коли я ввійшов до своєї кімнати, мені здалося, ніби я повернувся до реальності. Там були речі, які я знав і любив. Там були мої інструменти. Майже всі труднощі були позаду, залишалось тільки обміркувати деталі.

Колись я розповім вам, Кемпе, про всю цю складну процедуру. Тепер не треба заглиблюватися в подробиці. Дещо я прагнув запам’ятати, але основні принципи записав шифром у своїх книгах, які забрав бродяга. Треба впіймати його! Треба відібрати в нього ці книги! Основний принцип полягав у тому, щоб прозорий предмет зі зниженим коефіцієнтом заломлення помістити між двома випромінювальними центрами певної ефірної вібрації. Про це я потім розповім докладніше. Ні, це не рентгенівське проміння. Не знаю, чи описував хтось моє проміння, але воно дійсно існує. Я використовував дві маленькі динамо-машини, які рухалися за допомогою дешевого газового двигуна. Перший дослід я провів з клаптем білої шерстяної тканини. Надзвичайно дивно було, коли ця м’яка тканина блякнула в розрядах, а потім розвіялась, наче дим.

Я майже не вірив, що зробив це. Я простягнув руку в порожнечу і відчув, що шерсть така сама, як була. Я випадково скинув клапоть на підлогу, і його таки довелося пошукати!

Потім я зробив іще один цікавий дослід. Почувши позад себе нявчання, я обернувся й побачив на ринві за вікном брудну білу худу кішку. «Все готове для тебе», – сказав я і,підійшовши до вікна, відчинив його і ласкаво покликав кішку. Вона, муркаючи, ввійшла. Вона була голодна, і я налив їй молока. Моя їжа стояла в буфеті в кутку кімнати. Кішка почала все обнюхувати, мабуть, збираючись влаштуватись як удома. Невидима ганчірка трохи стурбувала її… Бачили б ви, як вона пирхнула на неї! Я зручно влаштував кішку на подушці на розкладному ліжку і дав їй масла, щоб вона дозволила себе помити. Але напоїти кішку тим усім не так легко, повірте. І дослід був не зовсім вдалим.

– Як це?

– Кішка має кігті й пігмент на задній стінці ока… Як він називається… Знаєте?

– Tapetum.

– Саме так, tapetum. Так от, цей пігмент не зникав. Напоївши кішку рідиною, що знебарвлює кров, та виконавши ще деякі дії, я дав їй опію й поклав разом з подушкою, де вона спала, на мій апарат. 1 коли її тіло зблякло й нарешті зовсім зникло, ці дві маленькі цяточки в очах залишилися.