Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 135

– Так, це все елементарно, – погодився Кемп. – Це знає кожен школяр.

– От іще одна елементарна річ. Якщо розбити скло і потовкти, у повітрі воно стане значно видимішим і перетвориться на непрозорий білий порошок, тому що, подрібнюючи його, ми збільшуємо кількість площин, які відбивають і заломлюють світло. Скляна платівка має лише дві поверхні, а у скляному порошку світло відбивається й заломлюється в кожному зерняткові, і світла крізь усю масу порошку проходить дуже мало. Якщо біле потовчене скло покласти в воду, воно зараз же ніби зникне. Потовчене скло і вода мають майже однаковий коефіцієнт світлозаломлення, і світло, переходячи з води у скло, дуже мало відбивається й заломлюється. Занурюючи скло у рідину, що має такий самий коефіцієнт заломлення, ми робимо його невидимим. Будь-яка прозора річ стане невидимою, якщо помістити її в середовище з майже таким самим коефіцієнтом заломлення. І поміркуйте: скляний порошок теж можна змусити зникнути у повітрі, якщо наблизити його коефіцієнт заломлення до коефіцієнта заломлення повітря. Переходячи зі скла у повітря, світло не буде ні відбиватись, ні заломлюватись.

– Але ж людина – це не скляний порошок, – заперечив Кемп.

– Ні. Вона ще прозоріша, – відповів Ґриффін.

– Дурниці!

– І це я чую від вас! Невже ви вже встигли забути фізику? Подумайте, скільки прозорих речей не здаються прозорими. Наприклад, папір зроблений із прозорих волокон і здається білим і непрозорим – з тієї самої причини, що й потовчене скло. Проолійте білий папір, заповніть олією всі проміжки між його частинами так, щоб світло відбивалося й заломлювалося тільки на поверхні, і папір стане прозорий, ніби скло. І не лише папір, а й бавовна, льон, шерсть, деревина… І увага, Кемпе: кістки, м’язи, волосся, нігті, нерви. Та що там, усе тіло людини, крім червоних кров’яних тілець і темного пігменту у волоссі, складається з прозорої матерії. Так мало треба, щоб ми бачили одне одного! Волокна в істоті здебільшого такі самі прозорі, як вода.

– Звичайно! – вигукнув Кемп. – Я тільки вночі думав про невидимих морських істот.

– Тепер ви розумієте. Усе це я обміркував і знав уже за рік по від’їзді з Лондона, тобто шість років тому. Але я нікому не сказав про це. Працювати доводилося в дуже несприятливих умовах. Мій професор, був бездарним, крав чужі ідеї й шпигував за мною. Я не хотів розголошувати про своє відкриття й поділяти з професором свої власні успіхи. Я працював і дедалі більше наближався до перетворення теоретичної формули на експеримент, на реальність. Я не говорив нікому нічого, бо хотів приголомшити світ і прославитися. Я заповнював прогалини в питанні про пігменти, і раптом чисто випадково зробив відкриття в галузі фізіології. Кемпе, вам же відома червона речовина, яка забарвлює кров? Знайте, вона може стати білою, безбарвною, не втрачаючи при цьому жодної зі своїх функцій.