Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 302

I

Для  людського  розуму  недоступна  сукупність  причин явищ.  Але  потребу  відшукувати  причини  вкладено  в людську  душу.  І  людський  розум,  не  вникнувши  в незчисленність  і  складність  умов  явищ,  з  яких  кожна окремо  може  здаватися  причиною,  хапається  за перше  найзрозуміліше  зближення  і  каже:  ось  причина.  В  історичних  подіях  (де  об’єктом  спостереження  є  дії  людей)  найдавнішим  зближенням  здається  воля  богів,  потім  воля тих  людей,  які  стоять  на  найвиднішому  історичному  місці, —  історичних  героїв.  Але  досить  тільки  вникнути  в  суть  кожної  історичної  події,  тобто  в  діяльність  усієї  маси  людей,  що  брали  участь у  події,  щоб  переконатися,  що  воля  історичного  героя  не  тільки не  керує  діями  мас,  а  й  сама  постійно  керована.  Здавалося  б,  усе одно  —  розуміти  значення  історичної  події  так  чи  інакше.  Але  між людиною, яка каже, що народи Заходу пішли на Схід тому, що Наполеон захотів цього, і людиною, яка каже, що це сталося тому, що мало статися, існує та сама різниця, яка існувала між людьми, що твердили, ніби земля стоїть тривко і планети рухаються круг неї, та тими, які казали, що вони не знають, на чому тримається земля, але знають, що є закони, які керують рухом і її і інших планет. Причин історичної події нема й не може бути, крім єдиної причини всіх причин. Але є закони, які Керують подіями, почасти невідомі, почасти такі, що їх ми лише намацуємо. Відкриття цих законів можливе лише тоді, коли ми цілком зречемося відшукування причин у волі однієї людини, цілком так само, як відкриття законів руху планет стало можливим лише тоді, коли люди зреклись уявлення нерухомості землі.

Після Бородінського бою, захоплення ворогом Москви і спалення її, найважливішим епізодом війни 1812 року історики визнають рух російської армії з Рязанського на Калузький шлях і до Тарутинського табору — так званий фланговий марш за Красною Пахрою. Історики приписують славу цього геніального подвигу різним особам і сперечаються про те, кому власне вона належить. Навіть іноземні, навіть французькі історики визнають геніальність російських полководців, говорячи про цей фланговий марш. Але чому воєнні письменники, а за ними і всі, гадають, що цей фланговий марш є вельми глибокодумним винаходом якоїсь однієї особи, що врятувала Росію і погубила Наполеона, — дуже трудно зрозуміти. По-перше, трудно зрозуміти, в чому полягає глибокодумність і геніальність цього руху; бо для того, щоб догадатися, що найкраще становище армії (коли її не атакують) перебувати там, де більше продовольства, — не треба великого розумового напруження. І кожен, навіть нерозумний тринадцятилітній хлопчик, легко міг догадатися, що в 1812 році найвигідніше становище армії після відступу від Москви було на Калузькому шляху. Отже, не можна зрозуміти, по-перше, якими висновками доходять історики до того, щоб вбачати щось глибокодумне в цьому маневрі. По-друге, ще трудніше зрозуміти, в чому саме історики вбачають рятівність цього маневру для росіян і згубність його для французів; бо фланговий марш цей, за інших, попередніх, супровідних і наступних обставин, міг бути згубним для російського і рятівним для французького війська. Коли з того часу, як учинився цей рух, становище російського війська стало кращати, то з цього зовсім не випливає, що цей рух був тому причиною.