Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 304

Лев Толстой

II

Славнозвісний фланговий марш полягав лише в тому, що російське військо, відступаючи все прямо назад у напрямі, зворотньому до наступу, після того, як наступ французів припинився, відхилилось від узятого спочатку напряму і, не бачачи за собою переслідування, природно подалось у той бік, куди його тягнув достаток продовольства.

Якби уявити собі не геніальних полководців на чолі російської армії, а просто саму армію без начальників, то й ця армія не могла б зробити нічого іншого, крім зворотнього руху до Москви, описуючи дугу з того боку, з якого було більше продовольства і край був багатший.

Перехід цей з Нижньогородського на Рязанський, Тульський і Калузький шляхи був до такої міри природний, що в цьому самому напрямі відбігали мародери російської армії і що з Петербурга вимагалося, щоб Кутузов у цьому самому напрямі перевів свою армію. В Тарутині Кутузов дістав майже догану від государя за те, що він одвів армію на Рязанський шлях, і йому вказувалося те саме положення проти Калуги, в якому він уже був у той час, як одержав государевого листа.

Відкочуючись у напрямі поштовху, даного їй під час усієї кампанії і в Бородінському бою, куля російського війська після того, як вичерпалась сила поштовху, не дістаючи нових поштовхів, набрала того положення, що було для неї природне.

Заслуга Кутузова полягала не в якомусь геніальному, як це називають, стратегічному маневрі, а в тому, що лише він розумів значення події, яка відбувалася. Лише він розумів уже тоді, значення бездіяльності французької армії, лише він усе твердив, що Бородінський бій був перемогою; лише він — той, який, здавалося б, відповідно до свого становища головнокомандуючого, мав би бажати наступу, — лише він усіх сил своїх докладав до того, щоб стримати російську армію від непотрібних боїв.

Підбитий під Бородіном звір лежав там десь, де його залишив, відбігши, мисливець; але чи живий, чи дужий він був, чи він тільки причаївся, мисливець не знав цього. Раптом пролунав стогін цього звіра.

Стогоном цього пораненого звіра, французької армії, викривачем її загибелі, було прислання Лорістона до табору Кутузова з просьбою про мир.

Наполеон зі своєю впевненістю у тому, що не те добре, що добре, а те, що спало йому на думку, написав Кутузову слова, перші, які майнули в його голові і в яких не було ніякого змісту.

«Monsieur le prince Koutouzov, — писав він, — j’envoie près de vous un de mes aides de camps généraux pour vous entretenir de plusieurs objqts interessants. Je désire que votré Altesse ajoute foi à ce qu’il lui dira, surtout lorsqu’il exprimer a les sentiments d’estime et de particulière considération que j’ai depuis lengtemps pour: sa personne... Cette lettre n’étant à autre fin, je prie dieu, Monsieur le prince Koutouzov, qu’il vous ait en sa sainte et digne garde.

Moscou, le 30 Octobre, 1812. Signe:

Napoleon».