Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 140

Князь Андрій, повернувшись до клуні, ліг на килим, але не міг заснути.

Він заплющив очі. Одні образи змінювались другими. На одному він довго, радісно зупинився. Він виразно згадав один вечір у Петербурзі. Наташа із збудженим, схвильованим обличчям розповідала йому, як вона минулого літа, ходячи по гриби, заблудилася у великому лісі. Вона безладно описувала йому і лісову глушину, і свої почуття, і розмови з пасічником, якого вона зустріла, і, раз у раз перериваючи свою розповідь, казала: «Ні, не можу, я не так розповідаю; ви не розумієте», хоч князь Андрій заспокоював її, кажучи, що він розуміє, і справді розумів усе, що вона хотіла сказати. Наташа була незадоволена зі своїх слів, вона почувала, що не виходило те пристрасно-поетичне відчуття, яке вона спізнала того дня і яке вона хотіла виявити назовні. «Він такий хороший був, цей старий, і темно так у лісі... і такі добрі в нього... ні, я не можу розповісти», — казала вона, червоніючи і хвилюючись. Князь Андрій усміхнувся тепер тією ж радісною усмішкою, якою він усміхався тоді, дивлячись їй в очі. «Я розумів її, — думав князь Андрій. — Не тільки розумів, а цю ось душевну силу, цю щирість, цю відкритість душевну, цю ось душу її, яку наче зв’язувало тіло, цю ось душу я і любив у ній... так сильно, так щасливо любив... — І раптом він згадав про те, чим кінчилась його любов. — Йому нічого цього не треба було. Він нічого цього не бачив і не розумів. Він бачив у ній гарненьку і свіженьку дівчинку, якої він не удостоїв тою, щоб зв’язати з нею свою долю. А я?.. І досі він живий і веселий».

Князь Андрій, наче хтось упік його, схопився і став знову ходити перед клунею.

XXVI

25 серпня, напередодні Бородінського бою, префект палацу імператора французів m-r de Beausset і полковник Fabvier приїхали, перший з Парижа, другий з Мадріда, до імператора Наполеона в його стоянку біля Валуєва.

Переодягнувшись у придворний мундир, m-r de Beausset наказав нести поперед себе посилку, яку він привіз імператорові, і ввійшов у перший відділ Наполеонового намету, де, перемовляючись з ад’ютантами Наполеона, що оточували його, взявся до розкупорювання ящика.

Fabvier, не входячи до намету, зупинився, розговорившись зі знайомими генералами біля входу в нього.

Імператор Наполеон ще не виходив зі своєї спальні і закінчував свій туалет. Він, пофиркуючи і покректуючи, повертався то гладкою спиною, то оброслими жирними грудьми під щітку, якою камердинер розтирав його тіло. Другий камердинер, притримуючи пальцем пляшечку, бризкав одеколоном на виплекане тіло імператора з таким виразом, який говорив, що лише він може знати, скільки і куди треба бризнути одеколону. Коротке волосся в Наполеона було мокре і скуйовджене над лобом. Але обличчя його, хоч опухле і жовте, виявляло фізичну приємність: «Allez ferme, allez toujours...»  — примовляв він, щулячись і покректуючи, до камердинера, що розтирав його. Ад’ютант, увійшовши до спальні, щоб доповісти імператорові про те, скільки було в учорашньому бою взято полонених, і передавши все, що треба було, стояв біля дверей, чекаючи дозволу піти Наполеон, скривившись, глянув спідлоба на ад’ютанта.