Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 482

Лев Толстой

— «Відень вважає підстави запропонованого договору до такої міри поза можливим, що досягти їх можна лише рядом дуже блискучих успіхів; І він має сумнів щодо засобів, які можуть їх нам дати». Це достеменна фраза віденського кабінету, — казав датський повірений у справах.

422

— Втішний сумнів! — сказав глибокий розум,

423

— Конче треба розрізняти віденський кабінет і австрійського імператора, — сказав Мортемар. — Імператор австрійський ніколи не міг цього думати, це каже тільки кабінет.

424

— Ах, дорогий віконте, Європа ніколи не буде нашою щирою союзницею.

425

— Неодмінно треба, щоб ви приїхали побачитися зі мною.

426

— У вівторок, між восьмою і дев'ятою годинами. Ви мені зробите велику приємність.

427

— Пруський король!

428

— Це шпага Великого Фрідріха, яку я…

429

— Ну, що ж пруський король?

430

— Ні, нічого, я хотів лише сказати…

431

— Я лише хотів сказати, що ми даремно воюємо за пруського короля.

432

— Ваша гра слів негарна, дуже дотепна, але несправедлива. Ми воюємо за добрі начала, а не за пруського короля. О, який уїдливий цей князь Іполит!

433

чоловік глибокого розуму,

434

— Пробачте, табакерка з портретом імператора є нагорода, а не відзнака, — скорше подарунок.

435

— Були приклади — Шварценберг.

436

— Це неможливо,

437

— Стрічка — інша річ…

438

— Приїжджайте завтра обідати… ввечері. Треба, щоб ви приїхали… Приїжджайте.

439

скромність

440

«Відтоді, як ми здобули блискучу перемогу в Аустерліці, як ви знаєте, дорогий князю, я не покидаю більш головних квартир. Остаточно я добрав смаку у війні і тим дуже задоволений; Те, що я бачив за ці три місяці, — неймовірне.

Я починаю ab ovo. Ворог роду людського, вам відомий, атакує пруссаків. Пруссаки — наші вірні союзники, які нас обдурили лише три рази за три роки. Ми заступаємось за них. Але виявляється, що ворог роду людського зовсім не зважає на наші чудові слова і зі своєю нечемною і дикою манерою кидається на пруссаків, не даючи їм часу закінчити їх початий парад, на гамуз розбиває їх і оселяється в Потсдамському палаці.

„Я дуже бажаю, — пише пруський король Бонапарту, — щоб ваша величність були прийняті в моєму палаці якнайприємніше для вас, і я з особливою дбайливістю зробив для того всі розпорядження, що їх мені дозволили обставини. О, якби я досягнув мети! Пруські генерали хизуються чемністю перед французами і здаються на першу вимогу. Начальник гарнізону Глогау, з десятьма тисячами, питає пруського короля, що йому робити. Все це цілком певно відомо. Одне слово, ми думали викликати в них лише страх нашою воєнною аттітюдою, та кінчається тим, що ми втягнені у війну, на нашому ж кордоні, і, головне, за пруського короля і разом з ним. Всього у нас надмір, бракує тільки маленької штучки, а саме — головнокомандуючого. Виявилось, що успіхи Аустерліца могли б бути значніші, якби головнокомандуючий був не такий молодий, тому робиться огляд вісімдесятилітніх генералів, і з-між Прозоровського та Каменського обирають останнього. Генерал приїжджає до нас у кибитці, по-суворовському, і його зустрічають з радісними вигуками й дуже урочисто.