Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 404

На третій день свят, по обіді, всі домашні розійшлись по своїх кімнатах. Була найнудніша пора дня. Микола їздив уранці до сусідів, а тепер заснув у диванній. Старий граф відпочивав у своєму кабінеті. У вітальні за круглим столом сиділа Соня, перемальовуючи узор. Графиня розкладала карти. Настасія Іванівна, блазень, із смутним обличчям сидів біля вікна з двома бабусями. Наташа увійшла до кімнати, підійшла до Соні, подивилася, що вона робить, потім підійшла до матері і мовчки зупинилася.

— Чого ти ходиш, як бездомна? — сказала їй мати. — Чого тобі треба?

— Його мені треба… зараз, у цю хвилину мені його треба, — сказала Наташа; очі в неї блищали і вона не усміхалася. Графиня підвела голову і пильно подивилася на дочку.

— Не дивіться на мене, мамо, не дивіться, я зараз заплачу.

— Сідай, посидь зі мною, — сказала графиня.

— Мамо, мені його треба. За що я так марнуюся, мамо? — Голос її урвався, сльози бризнули з очей, і вона, щоб приховати їх, швидко повернулася і вийшла з кімнати. Вона вийшла до диванної, постояла, подумала і пішла в дівочу. Там стара покоївка бурчала на молоду дівчину, яка захекалась, прибігши з холоду, з челядні.

— Досить гратись-бо, — казала стара. — На все є час.

— Пусти її, Кіндратівно, — сказала Наташа. — Іди, Маврушо, іди.

І, відпустивши Маврушу, Наташа через залу пішла до передпокою. Старий і два молоді лакеї грали в карти. Вони перестали грати і встали, коли ввійшла панночка. «Що б мені з ними зробити?» — подумала Наташа.

— До речі, Микито, піди, будь ласка… — «куди б мені його послати?» — Ага, піди в челядню і принеси, будь ласка, півня; так, а ти, Миша, принеси вівса.

— Трохи вівса накажете? — весело й охоче сказав Миша.

— Іди, іди швидше, — поквапив старий.

— Федоре, а ти крейди мені роздобудь.

Проходячи повз буфет, вона сказала подати самовар, хоч на це зовсім не був час.

Буфетник Фока був найбільш сердитий слуга з усього дому. Наташа над ним любила пробувати свою владу. Він не повірив їй і пішов спитати, чи правда.

— Ото ще ця панночка! — сказав Фока, вдавано насупившись на Наташу.

Ніхто в домі не розсилав стільки людей і не давав їм стільки роботи, як Наташа. Вона не могла байдуже бачити слуг, щоб не дослати їх куди-небудь. Вона наче пробувала, чи не розсердиться, чи не надується на неї хто з них, але нічиї накази слуги не любили так виконувати, як Наташині. «Що б мені зробити? Куди б мені піти?» — думала Наташа, поволі йдучи коридором.

— Настасіє Іванівно, що від мене народиться? — спитала вона блазня, який у своїй кацавейці йшов назустріч їй.

— Від тебе блохи, бабки, коники, — відповів блазень.

«Боже мій, боже мій, все те саме! Ах, куди б мені подітися?

Що б мені з собою зробити?» І вона швидко, затупавши ногами, побігла по сходах до Фогеля, який з дружиною жив на верхньому поверсі. У Фогеля сиділи дві гувернантки, на столі стояли тарілки з родзинками, волоськими й мигдальними горіхами. Гувернантки розмовляли про те, де дешевше жити, в Москві чи в Одесі. Наташа сіла, послухала розмову з серйозним задумливим обличчям і встала.