Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 402

VIII

Граф Ілля Андрійович покинув посаду предводителя, бо вона була пов'язана з занадто великими витратами. Та справи його все не налагоджувались. Часто Наташа і Микола бачили таємні, тривожні переговори між батьками і чули розмови про продаж багатого родового ростовського дому і підмосковної. Без предводительства не треба було мати такого великого прийому, і отрадненське життя провадилося тихіше, ніж минулих років; проте величезний дім і флігелі все ж були повні народу, за стіл так само сідало понад двадцять чоловік. Усе це були свої люди, що обжилися в домі, майже члени сім'ї, або такі, які, здавалося, конче повинні були жити у графовому домі. Такі були Діммлер — музикант з дружиною, Фогель — учитель танців з сім'єю, старенька панна Бєлова, яка жила в домі, і ще багато інших: Петьові вчителі, колишня гувернантка панночок, і просто люди, яким краще чи вигідніше було жити у графа, ніж вдома. Не було такого великого приїзду, як раніш, але побут провадився той самий; без нього не могли граф і графиня уявити собі життя. Та сама була охота, Микола ще збільшив її, ті самі п'ятдесят коней та п'ятнадцять кучерів на стайні; ті самі дорогі подарунки на іменини й урочисті, на весь повіт, обіди; ті самі графські вісти та бостони, за якими він, розпускаючи в усіх перед очима карти, давав себе щодня на сотні обігравати сусідам, які дивилися на право бути партнером графа Іллі Андрійовича, як на найвигіднішу оренду.

Граф, як у величезних тенетах, ходив у Своїх справах, намагаючись не вірити в те, що він заплутався, і за кожним кроком дедалі більш заплутуючись і почуваючи себе неспроможним ні розірвати тенета, ні обережно, терпляче заходитися розплутувати їх. Графиня люблячим серцем почувала, що діти її розоряються, що граф не винен, що він не може бути не таким, яким він є, що він сам мучиться (хоч і приховує це) від свідомості свого і дітей розорення, і шукала засобів зарадити лихові. На її жіночий погляд був тільки один засіб — одружити Миколу з багатою відданицею. Вона почувала, що це була остання надія і що коли Микола відмовиться від партії, яку вона знайшла йому, треба буде назавжди попрощатися з можливістю налагодити справи. Партією цією була Жюлі Карагіна, дочка дуже хороших, доброчесних батьків, з дитинства відома Ростовим, і тепер багата відданиця, бо смерть спіткала останнього з її братів.

Графиня писала прямо Карагіній у Москву, пропонуючи їй одруження її дочки зі своїм сином, і одержала від неї сприятливу відповідь. Карагіна відповіла, що вона зі свого боку згодна, що все залежатиме від прихильності її дочки. Карагіна запрошувала Миколу приїхати в Москву.

Кілька разів, зі сльозами на очах, графиня казала синові, що тепер, коли обидві дочки її влаштовані, — її єдине бажання полягає в тому, щоб бачити його жонатим. Вона казала, що лягла б у домовину спокійною, якби це було. Потім казала, що в неї є чудова дівчина на оці, і випитувала його думку про одруження.

В інших розмовах вона хвалила Жюлі і радила Миколі поїхати у Москву на свята повеселитися. Микола догадувався, до чого хилила його мати, і в одній з таких розмов викликав її на повну одвертість. Вона сказала йому, що вся надія налагодження справ заснована тепер на його одруженні з Карагіною.