Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 20
Лев Толстой
— Мені смішно, — сказав П'єр, — що то
Він не сказав,
«Як він може це говорити?» — думав П'єр. П'єр вважав князя Андрія зразком усіх довершеностей саме тому, що князь Андрій найвищою мірою поєднував у собі всі ті якості, яких не було у П'єра і які найближче можна висловити поняттям — сила волі. П'єра завжди дивувало вміння князя Андрія спокійно обходитися з усякими людьми, його незвичайна пам'ять, начитаність (він усе читав, усе знав, про все мав уявлення) і найбільше — його здатність до праці й навчання. Коли часто П'єра вражало те, що Андрій не вміє мрійливо філософствувати (а до цього особливо був схильний П'єр), то і в цьому він вбачав не ваду, а силу.
В найкращих, дружніх і простих взаєминах лестощі чи похвала конче потрібні, як мастило потрібне для коліс, щоб вони котилися.
— Je suis un homme fini, — сказав князь Андрій. — Що про мене говорити? Давай говорити про тебе, — сказав він, помовчавши й усміхнувшись на свої втішні думки.
Усмішка ця в ту ж мить відбилася на обличчі у П'єра.
— А про мене що говорити? — сказав П'єр, розпускаючи свій рот у безтурботну, веселу усмішку. — Що я таке? Je suis un bâtard! — І він раптом багрово почервонів. Видно було, що він зробив велике зусилля, щоб сказати це. — Sans nom, sans fortune…. — І що ж, справді…— Але він не сказав,
Князь Андрій добрими очима дивився на нього. Але в погляді його, дружньому, лагідному, все ж виявлялася свідомість своєї вищості.
— Ти мені дорогий, особливо тому, що ти одна жива людина серед усього нашого вищого світу. Тобі добре. Вибери, що хочеш; це однаково. Ти скрізь будеш хорошим, але одно: перестань ти їздити до цих Курагіних, провадити це життя. Так це не пасує тобі: вся ця гульня, і гусарство, і все…
