Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 31
Михайло Тимофійович Погребецький
Попереду ще ширша ріка — Текес. З великими труднощами переправляємось. Усі наскрізь промокли, змерзли, але продовжуємо свій шлях, сподіваючись, що сонце, яке ось-ось зійде, висушить і зігріє нас.
За Текесом дорога піднімається на схили гір Каратау. Ми йдемо до Кетьменського хребта — невисокого і відокремленого масиву гір. Його східна частина переходить через кордон на територію Китаю. Там цей хребет уже зветься Темерликтау.
Стежка повернула, і в бінокль стає добре видно дерев'яні будівлі китайського пікета. Далеко сяють гори китайського і радянського Тянь-Шаню.
Чим далі ми їдемо, тим вищим стає пасмо снігових гір, серед яких різко виділяється високий гострий пік.
— Що це за гора? — питаю в Барданкула.
— Барнак чон-то, товариш начальник, — відповідає він. — Найвища гора.
— Кан-то-бу? Хан-Тенгрі? — питаю ще раз.
— Кан-то, Кан-то, товариш начальник, — закивав він головою. — Кан-то…
Від гір на долину лягають м'які тіні. Ми вибираємось на Іссик-Аткан — перевал, який веде до Кетьменських гір. Я мимоволі обертаюсь, щоб глянути на Хан-Тенгрі.
— Що, — жартує Багмут, — приковує погляд ця піраміда?
— Приковує, це правда, — кажу я, не відриваючись від величної картини.
З краю в край вздовж усього горизонту стоїть в снігах і льодах велика стіна Тянь-Шанських гір. Уся вона горить золотисто-оранжовими і червоними тонами заходу сонця, а Хан-Тенгрі палає вгорі, наче велетенський гранований рубін.
Та ось сонце глибше опускається за горизонт, небо темніє кольори гаснуть, оранжові тони змінюються на рожеві, рожеві на фіолетові, і лише Хан-Тенгрі горить на темному фоні вечірнього неба криваво-червоним вогнем розжареного металу.
Поступово гори окутують сутінки і, нарешті, вони зовсім тонуть у темряві. Повільно гасне і Хан-Тенгрі.
Опівдні наступного дня в'їжджаємо в широку долину. Посеред неї стоїть кілька юрт, біля яких чимало людей.
— Джармарка бу… — показує Барданкул. — Чай бар, пельмень бар, кумис бар. — І обличчя його задоволено розпливається.
Але джигіт помилився. Незабаром ми впізнаємо юрти акушерського пункту, амбулаторії, агрономічні консультації, і тут же — кочова сільрада, червона юрта і кочовий кооператив. Виявляється, що це не ярмарок, а кочовий центр, який подає культурну і побутову допомогу кочовому населенню.
Чи міг думати кочовик старої, дореволюційної Росії про таке піклування? За царизму кількість грамотних серед киргизів ледве досягала двох процентів; на всі сільські місцевості Киргизії було в той час тільки шість лікарів. Дівчат-киргизок видавали заміж, обмінюючи їх на калим — викуп, який виплачувався переважно худобою.
Так в сумній народній пісні оплакували киргизькі жінки своє примусове одруження.
Кочовим штабам доводилось боротися проти віковічної темноти народу, забобонів, проти знедолення жінок.
… Цілий день ніхто з нас не сходить із сідел. Настає ніч, ми дрімаємо в сідлах, і через кожних двадцять-тридцять хвилин хтось питає:
