Читать «В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти» онлайн - страница 142
Томас Эриксон
В особистому житті я задумуюся над цим ще менше, що трохи кумедно. Я показала книгу своєму чоловікові, попросивши прочитати її. Звичайно, він не справився — забагато за раз. Тоді я виділила окремі глави, наполягаючи, що хоча б на них він має зупинитися.
ЧЕРВОНИЙ темперамент. Щось з виділеного він все-таки прочитав і, мабуть, впізнав у прочитаному свою дружину. Тоді він трохи засміявся, але коли я думаю про це зараз, я розумію, що він нічого так і не сказав.
Ні.
А як ви вирішуєте спільні питання? (
Деякі люди приймають просте рішення цілу вічність, що не може не злити мене. Я розумію, що є швидкою від природи, однак деякі люди все ж думають незбагненно повільно. Без різниці: у роботі чи в особистому житті. Наприклад, ми збираємося купити старе крісло, щоб доповнити одну з кімнат в нашому будинку. Враховуючи мою зайнятість, ми домовилися, що чоловік...
Чотирнадцять років. Наша зустріч була випадковою. Зазвичай я говорю, що мене приваблювало його вміння замовкнути, коли потрібно, і з того часу нічого не змінилося. Проте все ж іноді я хотіла би бачити більше експромту та ініціативи. До речі, я ніколи не запитувала, що він цінує в мені.
Якось справляємося. Взагалі я не вважаю, що між нами виникає дуже багато непорозумінь. Просто зазвичай коли щось стається, коментую здебільшого я, і тоді він може стати дуже похмурим.
Протягом кількох днів він може ходити так, ніби цілий світ звалився на його плечі. У таких ситуаціях я просто ігнорую його поведінку — і згодом він повертається до нормального стану. Хоча зізнаюся, що періодично я все-таки стомлююся від його сумного обличчя і просто запитую, у чому проблема.
Що відбувається? Ну ... Він відповідає, що ніякої проблеми не існує, та зрозуміло, що це не так. Я знаю свого чоловіка дуже добре — стурбованість на його обличчі проявляється ще заздалегідь. Специфіка полягає в тому, що він відмовляється визнавати свою буркотливість, а це означає, що він ображається або на мої слова, або на мої дії. Щоправда тут є один нюанс: я нічого не пам’ятаю. І починаю гадати — а це абсолютно марна справа. Як правило, причиною його образи стає якась незначна фраза, про яку я забула в ту саму хвилину, коли сказала її. Звісно, якщо я згадую, він стає ще похмурішим, а тоді ситуація може розтягнутися на кілька тижнів. Не можу зрозуміти, як він сам уживається з цим.