Читать «В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти» онлайн - страница 140

Інструмент здається ефективним способом уникнути непорозумінь між людьми. Я одразу зрозуміла, у чому полягає суть. Книга хороша, проте водночас могла би бути трохи коротшою — мабуть, десь наполовину. І я б зробила текст більш конкретним — мені не подобаються повтори. Втім, загалом все доволі добре. До речі, минулого Різдва кожному зі своїх колег я подарувала вашу книгу, наполегливо попросивши прочитати її. Моє прохання виконали майже всі.

Яке з практичних знань виявилося для вас найбільш важливим?

З цього моменту мені не потрібно ходити колами, коли я хочу сказати щось, а мої співробітники знають, що я зовсім не тиран — я елементарно ЧЕРВОНА. Вони розуміють — їхній керівник не злий, але вимогливий та рішучий. Найцікавішою стала частина про СИНЮ поведінку. Я ніколи не задумувалася про те, що бачення певних речей цими людьми настільки відрізняється від мого, а сам робочий процес такий важливий. Тепер зрозуміло, чому СИНІ потребують так багато часу на вирішення чогось.

Є ще щось?

Ні. Хоча, додам про ЖОВТИХ. Протягом багатьох років мене цікавила їхня поведінка. Такі балакучі. Просто я маю знайомих ЖОВТОГО темпераменту, які просто сідають собі й говорять безперестанку, хоча при цьому конкретики в словах мало. Взяти хоча б мого сусіда, який постійно щось планує, та ніколи нічого не виконує. У принципі, мені все рівно, однак його дружина вже точно зійшла з розуму. І навіть серед моїх працівників ЖОВТІ не виділяються особливими результатами. Цікаво, що я не вважаю це серйозною проблемою. Коли необхідно, я вимагаю від них результат у більш радикальній формі. Врешті-решт їхні кислі міни я зможу пережити, а в офіс приходжу не для веселощів чи ігор.

Можете поділитися досвідом спілкування із ЗЕЛЕНИМИ?

Так, звичайно. Хм, ну що я можу сказати. (Хелена взяла довгу паузу й поглянула у вікно.) Вони також потрібні, що цілком природно. Вірні та покірні. Але, чесно кажучи... Я навіть не уявляла, що ці люди здатні говорити за твоєю спиною, а очевидно так і є. До речі, я помітила, що ЗЕЛЕНІ унікальні в поширенні чуток. Навіть впровадження мінімальних змін викликає безкінечну кількість пліток в їдальні. Домисли за домислами — зазвичай абсолютно невірні, адже ці люди не мають ніякого уявлення про предмет розмови. Було б простіше, якби вони просто прийшли до мене з чіткими питаннями, чи не так? Невже настільки складно просто зайти в кабінет менеджера й поцікавитися будь-чим прямо? Тим більше, ЗЕЛЕНІ знають, що я завжди відповім чесно. Словом, всі ці ходіння навколо з безперервними плітками доводять мене до ручки. Я вже навіть не скажу, скільки разів повторювала: у нашій компанії кожен має довіряти одне одному. Мене взагалі хтось слухає?

Як ви вважаєте, чому вони не прислухаються до ваших порад?

Вони бояться, що я розізлюся. А взагалі я ніколи не задумувалася про це. Колеги вважають, що я гніваюся кожного разу, коли підвищую голос, але ж ні, це просто означає, що я хочу наголосити на сказаному. (Пауза.) Особисто мені начхати на те, наскільки різким може бути обговорення — дискусія все рівно не має нічого спільного зі справжньою злістю. Головною несподіванкою для мене стало те, що люди можуть дати задній хід перед натиском когось більш напористого. Лише одного не розумію: як дорослі люди можуть поводити себе таким чином. У книзі це питання не розглянуте.