Читать «Бережіть янголів своїх» онлайн - страница 82

Для нього дружба не була порожнім звуком. Здавалося, що й для Антона теж. Десь так у сьомому класі вони здійснили «обряд посвячення у друзі», який самі вигадали, й заприсяглися пронести дружбу через усе життя.

А в десятому до них у клас прийшла новенька — гарна й розумна дівчина Ліля, дружелюбна і зовсім не пихата. Невисока на зріст, із трохи широкуватими стегнами і тонкою талією. Товста білява коса сягала майже пояса. Блакитні очі, пухкі яскраві вуста. І Макс, і Антоха, обидва відразу закохалися в неї.

— Ми повинні пообіцяти одне одному, що не зрадимо нашу чоловічу дружбу через якесь дівчисько! — авторитетно заявив Антон.

— Авжеж! — Макс із обожнюванням дивився на нього.

— Ми можемо дружити втрьох. Допомагати одне одному, ну і їй, звісно, вона ж дівчина. І нехай сама вибирає, кому надати перевагу.

«Ось який він розумний — мій друг Антон», — захоплювався Макс.

Відтоді контрольні з математики йому доводилося розв’язувати за трьох. Портфель Лілі носив Антон, а от якщо йшли в похід, то рюкзак діставався йому. Але Макс не ображався і не скиглив, а навпаки, був щасливий, що є членом такого чесного і безкорисливого товариства. Ніс дружбу з честю, як високо піднятий червоний прапор, який в доб­рі старі час червоногалстучна піонерія щоразу виносила на шкільну лінійку.

Отак вони закінчили школу і вступили кожний до свого інституту: Макс — до медичного, Антон — до економічного, Ліля — до інституту культури. Ліля і Макс навчалися хоч і в різних інститутах, але в одному місті. Антону довелося виїхати, тому Ліля і Макс здружилися ще більше. І якось непомітно їхні стосунки переросли в роман. Спокійний, глибокий, як велика повновода ріка.

Антон, приїжджаючи на канікули, проводив з ними увесь свій час, і, хоча постійно хвалився своїми успіхами у стосунках з прекрасною дівочою половиною, уперто впадав за Лілею. А вона, пам’ятаючи шкільну дружбу, з гумором і прихильністю приймала його залицяння. Макс теж був спокійний. Антон — друг. Він не зрадить.

Спливав час. Їм було вже за двадцять, і всі готувалися отримувати свої дипломи. Макс мріяв, отримавши диплом, відразу ж запропонувати Лілі одружитися.

Він саме міркував про це і ще про те, як би романтичніше це зробити, коли несподівано, без дзвінка і без стуку в двері, в думки і в саме життя увірвався Антон.

— Мені потрібна твоя допомога, Максе, допомога друга, — замість привітання виголосив він.

— Авжеж, звісно… Заходь, Антохо. Сталося щось?

— Так. Сталося.

— Слухаю тебе, кажи, — він дістав із холодильника запітнілу пляшку горілки. Вдивляючись у зосереджене обличчя друга, налив горілку в чарки.