Читать «Бережіть янголів своїх» онлайн - страница 8

Забігаючи наперед, скажу, що цей панотець був ініціатором знесення пам’ятника Леніну, який, як і належить, височів у центрі села перед сільрадою. Усім відомо, як вождь карав релігію і церкву — «опіум для народу». А скільки було зруйновано церков, серед яких — чимало пам’яток мистецтва! Отже, отець Іларіон (так звали священика) хотів прибрати отой пам’ятник Леніну, щоби він не нагадував про ідеї вождя. Ось таким «борцем за світле майбутнє» був отець Іларіон. Ішов у ногу з часом за втілення в життя ідей перебудови. Авжеж, тоді вся країна з натхненням зайнялася перебудовою. Зносили пам’ятники, міняли назви вулиць і цілих міст. На це виділялися неабиякі кошти, яких так бракувало на зарплатню вчителям, лікарям, робітникам.

Отож одного ранку прокинулося село Червона Слобода — а пам’ятника нема, як і не було. Дуже скоро з’ясувалося, з чиєї це намови. І отця Іларіона взяли під арешт як «політичного». Просидів він у КПУ три дні й пишався своїм «політичним минулим». А народ потягнувся до нього. Авторитет і добробут червонослобідської церкви швидко пішли вгору. А відповідно — і кар’єра отця Іларіона.

Був серпень. Пообідня спека. Ми з сином обидвоє одягнені відповідно: шорти, легенькі футболки. Радію, що синок добровільно заповзявся мені допомогти.

Відтоді, як у нас із чоловіком з’явилися проблеми, хлопець став на його бік. У п’ятнадцять років не дуже розбираєшся, що відбувається. Крім того, в цьому віці хлопець завжди тягнеться до батька. Ох, як мені було гірко! Плакала, лаялась, чим лише погіршувала ситуацію. А нині я була абсолютно щаслива, бо люба моя дитина — ось вона, поруч.

Я висипала вміст мішка на землю та підпалила. Купа паперів, газет, якогось шмаття від старих шпалер… Сміття розгорілося швидко, син пішов за другим мішком, а я взяла граблі і почала підгортати попіл у купку. Помітила кілька пляшок і консервних банок. Одна пляшка була наповнена якоюсь рідиною і закрита пробкою. «Дивно, невже я могла викинути в сміття повну пляшку олії? — подумалось. — Треба викинути її з вогню, а то, боронь Боже, ще вибухне».

І раптом — ба-бах!!!

Я побачила величезну вогняну кулю, мої ноги були у вогні! Я намагалася збити вогонь, але нічого не виходило. Розповсюдився якийсь хімічний запах, дихати стало важко. Аж горло заболіло.

А ось ніг я чомусь не відчувала. Дивно, може, все це мені сниться?

Раптом побачила сина, який щодуху біг до мене. Він щось говорив, схопив мене за руку і потяг у будинок. Туди ми добігли швидко, і тут воно почалося…

Це був таки-и-ий біль! Син зателефонував до «швидкої», потім намагався допомогти, прикладаючи мокрі ганчірки до ніг, звідки звисали шматки шкіри. Я стогнала. Соромно було кричати. «Швидка» приїхала хвилин через двадцять, коли свідомість вже була готова покинути мене. Хай би краще відключилася, але ж ні-і-і… Я ледве-ледве дотупцяла «своїм ходом» до машини. У лікарні мені вкололи знеболювальне…