Читать «Бережіть янголів своїх» онлайн - страница 6

Отак, накрутивши себе далі нікуди, виходжу з дому, купую гвоздички. Я їх ненавиджу. Навіщо купую? Не знаю…

Як я дісталася за потрібною адресою — не пам’ятаю. Дзвоню.

Двері відчиняє така собі субтильна «сіра мишка». Навіть передні зубки випинаються, як і належить миші. «От би зараз по цих зубах… — майнуло в голові. — Господи, і він мене? На цю… мишу?!»

Мене накрила хвиля зловтіхи і самовпевненості. Я поставила ногу між дверима і з нахабною посмішкою тицьнула квіти.

— Ну, здрастуй, Марино, — кажу.

У «миші» — питання в очах, затим — переляк. Вона намагається зачинити двері, але куди там їй!

— Побалакаємо? Щоб усі сусіди чули, чи, може, всередину пустиш? — питаю. — Попереджаю: голос у мене… Гучний.

Схоже, я ввімкнула свою «енергетику». Марина, не зводячи з мене сповнених жаху очей, повільно пропускає мне поперед себе. Я продовжую посміхатися, і це, напевно, дещо заспокоює її. Як би там не було, вона промовляє:

— Мені Альоша казав, що ти вродлива. І ось тепер ти, така гарна, стоїш переді мною, у моєму домі, а чоловік твій таки надає перевагу мені. Сказав, що не хоче жити зі шльондрою, нехай навіть і красивою…

Ох, даремно вона це… Моя рука з квіточками раптом сіпнулася, і… хрусь! — заїхала «миші» прямо в ніс.

Колись я встрявала в бійку ще змалку — з хлопчиськами, захищаючи свої іграшки і свою гідність. Нема кому було мене захищати. Батьки розлучилися, татко був на двадцять п’ять років старший за матір. Вона його зраджувала. Але коли застала його ось із такою ж «мишею», залишила мене, дев’ятимісячну дитину, у своєї матері — моєї бабусі. Та й подалася світ за очі влаштовувати своє життя і якось забула про мене.

Але зараз я лупцювала суперницю нещадно, аж поки на підлогу щось не впало. Цок, цок! Вибитий зуб і кров у неї на обличчі повернули мене до тями.

Різко розвернувшись, я залишила квартиру. Вийшла на вулицю й кинула понівечені квіти у смітник. Вони, поламані, наче дивилися на мене із осудом.

Уперше за декілька місяців я відчула полегшення. Навіть радість. Так он яке воно, почуття помсти!

Тоді я не знала, що коли хочеш комусь помститися, потрібно рити одразу дві могили… Одну — для себе. А поки, радіючи, намагалася виправдатися: не треба було їй мене шльондрою називати. Хто їй дав таке право?

Хоч я й намагалася виправдати себе, але підсвідомо відчувала: однак цим би все не скінчилося. І жодної думки, навіть найменшого жалю про скоєне в мене не було. Цікаво, як відреагує Олексій, коли про все дізнається?..

3

Те, що він сказав, геть не вкладалося в моїй голові. Я очікувала на скандал, грюкання дверима з демонстративним збиранням речей. Можливо, він навіть захотів би «дати здачі» за свою скривджену любов.

Але, уявіть собі, він сказав:

— Я розумію. Ти захищала свою сім’ю…

— …???

— Кепсько, що ти вибила Марині два зуби. Правда, це були протези, але вони ставилися в дуже дорогій клініці. Вона збирається притягнути тебе до суду…