Читать «Бережіть янголів своїх» онлайн - страница 22

Я точно знала, що ніколи в житті нічого подібного зробити не зможу, але все думала і думала…

Молоденькі дівчата-наречені телефонували, я робила їм гарні зачіски і незвичайні візажі, але через усепоглинаючу ненависть не запам’ятала жодного прекрасного обличчя. Погано спала, втратила апетит… Схудла, стала нервовою і злою.

Будинок не продавався. Олексій постійно телефонував і питав, коли отримає свої гроші. Це живило мою ненависть. А ще я страшенно сумувала за сином. Жаліла його. А його татуся — в міліцію, нехай посадять! Це він винен у моєму нещасті. Тоді не треба буде вирішувати проблему з будинком. Але… як же син житиме з думкою про те, що його батько у в’язниці? Як же йому, бідолашному, доведеться страждати й ненавидіти тих, хто дав йому життя?

Повірте, мені було дуже знайоме це відчуття. Адже сама я не була потрібна ані своєму батькові, ані матері, які залишили мене. Я повсякчас намагалася довести всьому світові, яка я хороша. Чому ж ви мене не хочете?! Чому не любите?! Я ж — гарна!!! Обростала комплексами неповноцінності, як днище старого човна черепашками.

Проте як же я посмію мститися батькові свого сина? Адже я сама колись обрала цього чоловіка йому за батька. Господи, що ж робити? Як жити з усим цим? Де знайти вихід? Мала рацію Марія Василівна: «…боюся, що ти сама не захочеш, щоб він зазнав покарання…»

Так минуло більше року.

А одного разу…

Був чудовий літній день. Вівторок чи середа. А в суботу мало відбутися весілля чарівної студентки, Женечки. Ми домовилися, що сьогодні, о сьомій вечора, я прийду до неї додому — подивитися на сукню, аксесуари й обговорити, яку зачіску і візаж зробити, щоб дотриматися стилю.

Жила Женечка в одному з сучасних будинків. Ця чотирнадцятиповерхівка, побудована югославами за якимись новими технологіями, знаходилася в самому центрі міста. Я прийшла вчасно, але Женечки ще не було. Піднялася на чотирнадцятий поверх, щоб звідти подивитися на місто, одягнене в зелень, і раптом подумала: «Ось воно — рішення! Стрибнути зараз униз і квит. ВСЕ. Жодних проблем. Жодних боргів. А також будинку, який потрібно продати і виплатити гроші ненависній тобі людині. І помсти не треба, бо, напевно, це буде найкраща помста. Хіба хтось зможе жити після того, як зрозуміє, що людина наклала на себе руки через нього? І ніяких принижень, коли намагаєшся переконати твоїх можливих роботодавців, що ти ще зовсім не стара, ба, навпаки, — освічена і розумна, і тобі всього лише сорок два… Нічого не треба більше… Тихо і спокійно. І всі навколо жаліють тебе, несуть квіти і згадують, яка ти хороша… Була…