Читать «Бережіть янголів своїх» онлайн - страница 13

Я все ще не могла взяти до тями: як сталося так, що я оточила себе людьми байдужими і корисливими? І зрозуміла, що й сама, напевне, не без гріха.

І тепер необхідно поставити питання руба: що я повинна змінити в собі? І навіщо? Як навчитися бути справді щирою й мудрою? Як-от Марія Василівна…

Дивовижно, але я вже перестала ображатися на людей, з якими спілкувалася досі. Зрозуміла, що людина має право жити так, як хоче. Бути такою, якою хоче вона, а не такою, щоб мені було комфортно спілкуватися з нею. І лише коли людина зрозуміє, що недостатньо «хороша», і вирішить змінитися або змінити своє ставлення до оточення, — може зробити це. Ніхто не може і не повинен когось примушувати.

А якою потрібно стати, щоб зі мною було комфортно тим, із ким хочеш спілкуватися? Мабуть, не втримала тих, хто був мудріший за мене і розумніший, і тепер за це плачу´. Але я знайду їх! Спробую зробити так, щоб вони ніколи більше не мали приводів на мене ображатися…

А згодом у моєму житті з’явилася інша людина — The Best Friend.

9

Наталка стала приходити до мене щодня. Одразу після того, як дізналася, що зі мною трапилося нещастя. Вона, професійна медсестра, приїздила до мене з іншого кінця міста після цілодобового чергування в онкологічній лікарні. Причому не ойкала, не стогнала. Натомість розважала мене якимись оповідками, новинами, анекдотами. Мила мені голову й протирала тіло й обличчя серветками, змоченими в теплій мильній воді. А головне — приходила щодня й говорила, говорила… Я бачила, яка вона стомлена, і просила не приходити щодня, але вона все’дно приходила. Окрім того, заходила Наталка провідати і Вовку, допомогти йому по господарству.

Знайомі ми були давно. Жили поряд і ходили вигулювати наших собак. Вона — афганського хорта, я — німецьку вівчарку та двох російських хортів. Ми приятелювали, але особливо дружніх стосунків між нами не було.

Якось Наталка зателефонувала мені й запропонувала погуляти з хортами в полі: «поганяти зайченят», як ми це називали. «Упіймати зайця» наші собаки були не в змозі, але добра пробіжка їм би не завадила. Тільки-но ми вийшли з нашими улюбленцями в поле й відпустили їх, як вони помчали від нас і зникли за пагорбом. Ми ж, особливо не переймаючись, розмовляли, приємно прогулюючись у тому ж напрямку, де зникли наші собаки. З верхів’я пагорба ми побачили, що Веста — афган Наталки — з величезним задоволенням валяється на спині. А моя Онега наминає щось із неабияким апетитом.

— Ах! Ох! — скрикнули ми майже одночасно.

— Здається, знову в якомусь здохлинні викачалася! — вжахнулася Наталя.

— Знову лайно жере! — слідом вигукнула я.

І ми алюром помчали до наших улюбленців. Треба сказати, що в собак мисливських порід спостерігаються рештки звичок їхніх диких предків. У такий спосіб собаки перебивають запах шампунів, що так для нас гарно пахнуть. Зазвичай ми миємо своїх тварин, зовсім не розуміючи, що «солодкі» запахи можуть завадити чутливому звірові винюхати небезпеку.

Додому ми йшли з високо піднятими головами, правда, намагалися при цьому не вдихати повітря глибоко. Вечоріло, і лавочки біля під’їздів вже були зайняті цікавими бабусями-пенсіонерками, які дуже полюбляли обговорювати всі дворові новини і роздавали необхідні поради направо і наліво.