Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 200

— Ігорю Макаровичу, — покликав Костюк.

Хлопець в синьому костюмі невдоволено озирнувся.

— Я вас кличу, — сказав Костюк. — Ви Максимов?

— Припустимо, — сказав стрибун. — Не заважайте тренуватись.

— Це ви мені не заважайте, — сказав Костюк, і від гніву обличчя його потемніло. — Зняти б із вас штани і дати по одному місцю.

— Що таке? — розгубився Максимов. — Ви хто такий?

— Моє прізвище Костюк. У моїй клініці лежить ваш батько. Ви знаєте, яка операція його чекає?

— Знаю. Що з того?

— Що з того… Якщо завтра не прийдете в клініку до батька і якщо не будете його відвідувати, я вам такі стрибки влаштую… Поскачете…

— Ви не дуже… — сказав Максимов не зовсім упевнено.

— Стрибун… Батька рідного вбивати.

— Ви нічого не знаєте…

— Знаю! Йолоп царя небесного. Прийди додому, візьми дзеркало й подивись на свою фізіономію. На кого ти схожий. Ну, все. Умовились. Прийом із п'ятої до сьомої. Я накажу, щоб тебе пустили в палату. І перевірю особисто.

— Гаразд, — похмуро сказав Максимов. — Прийду.

Він пішов на свою відмітку, повільно почав біг, потім пришвидшив і, ступивши останній широкий крок, кинув угору своє легке тіло, грудьми пройшов над планкою, перекинувши спочатку праву — махову — ногу, потім ліву, й пірнув униз головою, на мішки з пінопластом.

— Гарно стрибає, негідник, — сказав Костюк. — Поїхали, малятко.

Світ сильних, тренованих людей. Валентині чомусь пригадався Маркевич — його малюнки. Туш, перо. Делікатні тоненькі рисочки, які сплітаються в мерехтливу сітку. Малюнки, в яких, властиво, нема сюжету. Жіночі обличчя, жіночі тіла. Тіло, як найкращий сюжет. Вічний сюжет. Обличчя дівчини. Обличчя, повторене в сотнях варіантів. Як легкі хмарини, пробігають по тому обличчю туга й радість, ніжність і чекання. Що залишиться від Ігоря Максимова? Сантиметри. Сантиметри, котрі через двадцять років здаватимуться смішними — коли люди стрибатимуть угору на 2 м 60 см. Що залишиться від Маркевича? Вічні обличчя молодості, лінії тіл, нетлінність жіночої краси. Те, що не вмирає, не зменшується, не викривлюється з часом: лінія шиї, плечей і рук, стегон і грудей. Найбільша актуальність і найбільша заангажованість: людина. Найбільша планета на небосхилі минулого й майбутнього: людина. Найбільша надія в світі: людина.

Двері відчинив Сергій.

Ступив крок назад, вимушено вклонився.

— Познайомся, — сказав Костюк. — Це — Валентина Миколаївна.

— Сергій.

Руки він не подав.

Валя скинула плащ, віддала Костюку.

— Заходь, — сказав той.

Вони зайшли до великої кімнати, в якій були вчора і в якій Костюк сказав їй про одруження.

Валя не впізнала цієї кімнати.

Всюди на стінах і на книжкових шафах були розвішані фотографії дружини Костюка, повитягувані Сергієм із сімейних архівів. На письмовому бюро стояв розгорнутий альбом із фотографіями. Костюк повільно обвів кімнату очима.