Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 163

— Ех ти, Ваню. Як був фельдшером, так фельдшером і залишився.

І хоч не було вини в тому нещасті Полтавця, — тяжко пережив він ту історію й ті слова Бурденка. З того часу його так і звали: «генерал-фельдшер».

Костюка завжди дратувало — як уміють люди тринькати час, перемелювати його на жорнах безглуздої балаканини. Багато тої балаканини, тої інформативної полови було і на засіданнях хірургічного товариства. Але траплялись дні, коли одне слово, один спогад Полтавця, одне питання чи один коротенький виступ пробуджували думку, наштовхували на якісь неочікувані рішення. Того вечора Костюк із цікавістю прослухав доповідь про властивості нового кровозамінника ОЛК-10: кровозамінник був ще недопрацьований — клінічні випробування тільки починалися; як одну з негативних рис нового кровозамінника називали його здатність пригнічувати імунологічні реакції організму. Пригнічувати? Але це саме те, що так потрібне при трансплантації. Костюк старанно занотував усі дані про новий кровозамінник, а після засідання умовився з авторами про випробування препарату в своїй клініці.

Була ніч, коли повернувся додому. Ще на сходах почув музику, що долинала з його квартири. Тихенько відчинив двері, роздягнувся і, ніким не помічений, пройшов на кухню. У великій кімнаті танцювали шейк, чулись голоси, дівочий сміх. У Сергія були гості.

Костюк жив у батьковій квартирі. Колись це була п'ятикімнатна квартира, але в 1930 році їх ущільнили, залишили три кімнати. Сусіди відгородились від них, пробили окремий вихід. Рояль та батькову бібліотеку перенесли до великої вітальні: старі дубові шафи були щільно заставлені медичними монографіями початку століття, підшивками журналів «Русский врач», «Врачебное дело», «Київський медичний журнал» — батько був у тому часописі членом редколегії. Скільки разів хотів Костюк звільнити ці шафи від застарілих книжок, автори, власники й читачі яких давно померли і час життя цих книжок скінчився; ці підручники, вадемекуми, довідники й атласи вмерли разом із тим поколінням, що на них вчилося, — та рука не піднялась; так і стояли в коричневих, іржавих, темних, чорних із золотом палітурках, і на титульних листах цих книг чорним збляклим чорнилом каліграфічно було виведено: П. Г. Костюк. Були в батьковій бібліотеці справжні раритети — як-от, наприклад, «Російсько-український медичний словник», виданий Київським губернським відділом охорони здоров'я в 1920 р. при чинній участі професора Корчака-Чепурківського — з дарчим написом, із подякою за допомогу при складанні цього словника, яку надав авторові вельмишановний Петро Гнатович Костюк…

Кухня, як і всі старовинні кухні, була велика, з високою стелею, з баком для води, яку колись гріли в печі; між трубами протягнуто було вірьовки для білизни. їх вішала ще дружина. Вона хотіла викласти стіни білими кахлями, та Костюк не дозволив: досить із нього операційних. Пофарбували панелі олійною фарбою в салатовий колір — так досі все й стоїть. Треба було робити ремонт, та все бракувало часу.

Костюк відчинив холодильник. Дістав ковбасу, солоні огірки в полівініловій торбинці (добре, що Сергій купив), пляшку кефіру. З буфета взяв хліб. Подумав: якщо в цій злиденній вечері є щось добре, то тільки одне — з цих харчів не погладшаєш. Усі в клініці кажуть, що я схуд і що маю добрий вигляд. Вони думають, що це від зарядки й ходіння на лижах. Вони не знають, що це від кохання. Здається, кохання підвищує загальний обмів. Не кохання, а статеві гормони.