Читать «Бандерівка» онлайн - страница 36

Саша знайшов Богдану ще через півгодини. Вона сиділа за сценою, прямо на снігу, змерзла, скорчена під чиїмось величезним бушлатом.

— Богдано! Ти тут! — чомусь тільки зараз горло здавило комом і захотілося плакати.

— Коханий! — вона протягнула руки. — Мене оглушило гранатою. Дуже боліла голова. Але зараз уже краще.

— Нарешті я тебе знайшов! Ти можеш іти?

— Думаю, що так.

Він підняв її і обійняв. З одного боку її куртка і джинси були мокрими. Сашко заходився розтирати її тіло й руки. Потрібно було терміново додому, щоб вона не захворіла.

— Як же я хвилювався за тебе! Богдано, я прошу, я благаю тебе більше ніколи так не робити! Я пережив найболючішу годину у своєму житті!

— Пробач, що я не дочекалася, — Богдана притиснулася до Саші, її тіло тремтіло як у пропасниці.

Коли вони йшли, стрілянина вже стихала, горіла тільки одна барикада, інші димілися густими чорними стовпами. Повстанці відступили, але не програли. Попереду було ще кілька днів запеклого протистояння, ще багато відлетілих на небо душ.

Квартира Саші знаходилася поблизу. Один з автомайданівців докинув їх туди. Саша роздягнув Богдану і поставив під гарячий душ, а сам пройшов на кухню. Увімкнув чайник. Всю дорогу Богдана була незвично мовчазна. Спочатку Саша думав, що вона задрімала в машині, але вона не спала. Богдана задумливо дивилася у вікно на нічні вулиці, залиті жовтим світлом ліхтарів. Якісь думки кружляли в її голові, і вона час від часу ворушила губами і напружувала лоб.

Досі не вірилося, що вони вже вдома, що тут тихо, а там за кілька десятків метрів пальба, гинуть люди, палає червоним полум'ям місто. Коли Саша знайшов Богдану, живу і неушкоджену, він навіть не зміг відчути радості. Його нерви притупилися від болю сотень хлопців. Під час довгих пошуків серед вибухів і поранених він жодного разу не уявив собі, що вона загинула, що йому доведеться жити без неї. Він не дозволяв собі цього уявити! Тому знайти її було так само природньо, як знати, що вона — єдина дівчина, з якою він буде все своє життя.

Богдана вийшла з ванної, обгорнувшись великим рушником. Поза спиною, з-під рушника, на лопатці злітала вгору зграя птахів. Вона забралася з ногами на стілець і уткнулася носом у коліна. Саша подав їй каву. Але вона навіть не глянула на неї.

— Саш, — повисла пауза. — Я сьогодні в беркутівця кинула коктейль Молотова, у нього обличчя горіло й руки. Я спотворила людину на все життя. Можливо, і не одну. Але цього я чітко бачила, як він бився і кричав. Саш, я боюся, що мені Бог не простить.

— Якось я розмовлял з одним греком про Бога... І він сказав, що Бог посилає важкі обставини, щоб люди згадали про нього, звернулися до нього за допомогою. Можливо, ми забули про Бога? Настав час звернутися? А там вже, як сказав мені цей грек, Бог прощає, допомагає... Так що він тобі простить, обов'язково! Правда!

Саша взяв її за руку.

— А мене, знаєш що непокоїть? Як боротьба проти агресії перетворилася в лють і сама змітає все на шляху. Як хороші добрі люди несподівано почали вбивати один одного.