Читать «Афонський пройдисвiт» онлайн - страница 9

Копронiдос попросив їx сiдати. Ченцi посiдали на стiльцях, але Копронiдос попросив отця Палладiя пе-pecicти на турецьку канапу. Копронiдосова кiмната зовсiм була схожа на чернечу келiю. Два кутки були обвiшанi образами, i в кутках горiли двi лампадки. В одному кутку на косому столику були наставленi святощi, принесенi нiбито з Афона та з Єрусалима: пляшечки з свяченою водою, якiсь камiнцi, кипарисовi хрестики та образки; в самому куточку стояли двi пальмовi cyxi гiлки. Через кiмнату був простелений узький килимок, виплетений з чорних та бiлих крайок. В кiмнатi пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого Сходу.

Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку покотилась з дверей по килимку. Голова в неї була напнута чорною шовковою хусткою; кiнцi хустки телiпались на повних грудях; шия була обгорнута бiлою хусточкою. На чорнiй сукнi ясно вирiзувались жовтi зернистi чотки, котpi вона держала в бiлiй пухкiй руцi.

- Моя супружниця, котрою благословив мене бог! - рекомендував Копронiдос.

Супружниця пiдступала до кожного ченця по черзi. Кожний чернець уставав з мiсця й хрестив її великим хрестом. Вона поцiлувала ченцiв у руку.

- Як же ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй.

- Мелетiя, - несмiливо обiзвалась товстуля й стояла серед гостинної нi в сих нi в тих, неначе наймичка, готова вислухати приказ господаря.

- Iванiвна по батьковi, - додав Копронiдос, - зросла пiд захистом святої Афонської гори, недалечко од Афона, родом грекиня, любить монастирi та святих чорноризцiв. - Копронiдос показав Мелетiї на стiлець. Вона сiла помаленьку, обережно, як сiдає школяр тодi, коли його попросить сiсти вчитель. Склавши бiлi руки й поклавши їх на животi, вона почала крутить великими пальцями, палець кругом пальця, так жваво, що аж чотки в неї в руках шелестiли. Мелетiя витрiщила на ченцiв здоровi темнi очi, як корова на новi ворота, й мовчала. Отець Тарасiй так i вп'явся очима в її повне блiде лице.

- Не нудьгуєте в нас за своїм краєм? - спитав у неї отець Палладiй.

- Нi, я вже оговталась, звикла до Києва, - обiзвалась Мелетiя й засоромилась.

"Десь я неначе її бачив, - подумав отець Палладiй, - неначе вона колись наймала молебень… давненько… рокiв з п'ять переднiше… Такi товстi брови…"

Мелетiя нiколи й не бачила Афона: вона була таки грекиня, але київська, мiщанка з Подолу, i не була навiть жiнка Копронiдоса… Посидiвши й поклiпавши очима на ченцiв, Мелетiя вийшла i пiшла в пекарню готувати ченцям закуску та вечерю.

- У вас благочестиво в хатi: пахне смирною та кипарисом, - обiзвався отець Iсакiй.

- Наче в храмi, - обiзвався отець Єремiя i навiщось перехрестився.

- В мене багато святощiв з Єрусалима, - сказав Копронiдос, - ви, святi отцi, знаєтесь на тому: от вода з святої рiки Йордану. - Копронiдос устав, пiшов у куток до столика, взяв кiлька пляшечок з водою й подав ченцям. Ченцi забрали в руки пляшечки, повертiли їх у руках i поставили на стiл.