Читать «Афонський пройдисвiт» онлайн - страница 14

Через зав'язанi кiнцi хустки виглядала синя шовкова матерiя з золотими дрiбними квiточками. Тiєю матерiєю були прикритi здоровi сулiї з горiлкою та пляшки з ромом та з наливкою: то був дар Копронiдоса для отця Iсакiя та Єремiї, прилюбних до горiлки. Копронiдос став потайним чернечим агентом для приставки пляшок з усяким добром для чорноризцiв…

- Та й благочесний же та щедрий на жертви оцей купець-грек! - розмовляли помiж себе послушники та бiднiшi iєромонахи. - Усiм серцем прилип до нашого, а не до iншого монастиря: трохи не що божого дня носить жертви в монастир; наче наш монастир прилюбив його до себе, як прилюблюють чарами дiвчата парубкiв.

Але… ченцi не знали, звiдкiль iшла та прилюбнiсть.

IV

Минуло доволi часу. Копронiдос став близьким чоловiком, навiть пристелем ченцiв. Вiн усе давав на монастир, як кажуть, для людського ока, дрiбнi жертви: то ладан, то смирну, то оливу; купив невеличку лампаду й почепив перед одним образом. Ченцi запрошували Копронiдоса до себе на чай та на закуску й побратались з ним. Копронiдос запрошував ченцiв до себе й ставив для їх багатенькi опрiчнi трапези: i для "ядущих говяда, i для не ядущих".

Раз Копродонiс запросив до себе самого отця Палладiя. За чаєм вiн почав з ним таку розмову:

- Знаєте що, отче Палладiю! От чорноризцi мають покладнi грошi й держать їх дурнiсiнько пiд спудом, в скринях. Грошi дурно лежать, дармують i не дають нiякої користi, нi навiть процентiв. Це дiло не практичне: треба робити так, щоб грошi плодили грошi.

- Воно й справдi так… - обiзвався Палладiй. - Але де ж нам, чорноризцям, вести мирськi грошовi справи? Ми в монастирi, а не в мирi…

- То давайте грошi на позичку купцям! Грошi вернуться додому, ще й принесуть у скриню проценти. Хто має корови, той має молоко й телята; а у вас нiби корови недiйнi, ялiвки, без молока й без телят… - сказав Копронiдос.

- Гм… це правду ви кажете… непогане дiло… - муркнув отець Палладiй i задумався.

- А скiльки процентiв дали б купцi, примiром? - спитав отець Палладiй.

- Дали б сорок або принаймнi тридцять на сто, а може, й бiльше, - сказав Копронiдос, - це, бачте, залежиться од умови та й од купця.

- Непогане дiло. Треба б собi i мебiль шовком оббить… i перськi килими новi купити… бо почуваю, що в повiтрi висить вже архiмандрича митра над моєю головою… Та й дочкам треба б послати трохи, бо вони сiм'янистi обидвi i в їх дiтей купа. Та треба грошей на наливки… та на вина… на вiтання значних гостей, не таких, як Iсакiй швець чи кравець… - сказав отець Палладiй, i спокуса заворушилась в його головi.

- Авжеж! Як пiдете вгору високо, то й грошi повиннi йти вгору.

- А чи знайдуться ж такi купцi, багатi, чеснi й певнi позичники? Чи можна їм йняти вiри? Грошi - ласа рiч, а мир любить грошi. Люди люблять позичать i не люблять оддавать, - сказав отець Палладiй.

- Знайдуться певнi й благонадiйнi позичники. От хоч би й я! I я ладен платить вам тридцять п'ять процентiв на рiк! Дам вам вексель, завiрю його в нотарiуса. А коли хочете, запишу в заставу для забезпечностi й свiй магазин. Банк не дасть вам таких процентiв, - сказав Копронiдос, - спробуйте на рiк, а не сподобається вам, я верну вам капiтал з процентами. А грошi вам здадуться. Дасть бог, швидко будете архiмандритом… а потiм i архiєреєм…