Читать «АТО. Історії зі Сходу на Захід» онлайн - страница 6

Я вирішила поблукати містом у пошуках супермаркету. У тому клятому Києві не було великих магазинів! Де люди купують собі їсти? Ноги занесли мене в гарний ботанічний парк біля станції метро «Університет». Але я так хотіла їсти, що не відразу оцінила його красу. Купила в переході страшенно дорогі пончики й каву. Замастила єдині джинси в шоколадну глазур. Невдаха й свиня. Наївшись, побрела кудись униз, поки не побачила великий торгівельний комплекс «Україна», а поруч «Велику Кишеню». У супермаркеті накупила засобів гігієни, булочок, печива і два літри пива. А ще – гречку. Моя колега сиділа на гречаній дієті. Мені також треба було скинути 5-10 кілограмів. Я вирішила, що АТО – це чудова нагода схуднути. Каші – чи не єдиний корисний продукт, що не містить хімії. Чудово втамовує голод, розвантажує організм, наповнює поживними речовинами. Пиво, звісно, не вписувалося до дієтичного харчування, але воно мало стати винятком цього дня.

Йти назад було так важко, що я спитала в таксиста, за скільки він мене довезе до хостелу. Почувши про сто гривень, відчула в собі сили йти назад угору. За сто гривень я ще когось донесла б. Гроші витрачалися просто зі швидкістю вітру. Я нічого не купувала, а їх різко поменшало. Як прожити на 10 тисяч гривень у Києві? Ніяк. Мені навіть на квартиру надовго не вистачило б. Треба було їхати зі столиці. Але спочатку потрібно було напитися, помитися й виспатися.

* * *

Душ – це найкраще, що зі мною сталося того дня. Він очистив мої думки й тіло. Вода – це прекрасно. Але на чисте тіло знову довелося надягнути брудні джинси й футболку, які нагадували мені про те, що не все так чудово. У кімнаті вже було кілька людей. Вони переважно мовчки займалися своїми справами. Переглядали щось у ноутбуках і планшетах. Одна дівчина видавлювала прищі. Моє пиво самотньо стояло в пакеті. Пити наодинці було так незручно, що я довго гіпнотизувала дволітрову пляшку й вдавала, що я не алкоголік і в мене в житті все чарівно. Пішла на кухню й вирішила зробити собі зеленого чаю. Він був, на щастя, безкоштовний. По телевізору йшли українські новини. Як же я скучила за ними! У Луганську вже три місяці показували пише російські канали. А я так любила дивитись на нові костюми ведучих ТСН. Українські дизайнери мають хороший смак. По «1+1» якраз розповідали про Схід і успіхи антитерористичної операції. Тут її чомусь називали не каральною. Як тільки я доробила чай і сіла на стільчик, показали мій будинок. Мій будинок, мою діру в стіні, мою вулицю. Я ледве не захлиснулася чаєм. Ось вона – популярність. Коли б то ще мою оселю показали по центральних каналах? Зйомка була зроблена на мобільний телефон. З діри в стіні було навіть видно шматок зеленої кухні й пральну машинку, на яку ще була гарантія. Десь там стояло улюблене горнятко. А я зраджувала йому з іншим - київським. Від побаченого стало так сумно, що я пішла до кімнати по пиво. Було вже все одно, що про мене подумають.