Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 43

- Добре,- зрадів Малий.

Пролунав дзвінок. Це прийшли Гунілла й Крістер. Малий кинувся їм назустріч і закричав:

- Мені подарували собаку! Я тепер маю власного собаку!

- Гляньте, який чудовий! - вигукнула Гунілла, але потім похопилась і сказала: - Вітаємо тебе! Ось подарунок від Крістера й від мене.

І вона дала Малому пакуночок із цукерками. Потім знов кинулася до Бімбо й закричала:

- О, який же він гарненький!

Малому було приємно слухати такі слова. [370]

- Майже такий гарний, як Йофа,- мовив Крістер.

- Навіть кращий,- сказала Гунілла.- І куди кращий за Альберга.

- Еге ж, за Альберга кращий,- погодився Крістер.

Малий подумав, що і Гунілла й Крістер чудові приятелі. І він запросив їх до іменинного столу.

Мама саме наставила там повно-повнісінько смачних бутербродів з шинкою та сиром і цілу купу тістечок. А посеред столу поставила іменинний торт з вісьмома свічечками.

Потім вона принесла з кухні великий глечик гарячого шоколаду й почала наливати його в чашки.

- Ми не чекатимемо на Карлсона? - обережно спитав її Малий. [371]

Мама похитала головою.

- Ні, я гадаю, що не варто на нього чекати. Бо знаєш, Малий, я майже певна, що він сьогодні не прийде. І взагалі, махни ти на нього рукою. Адже тепер у тебе є Бімбо.

Звісно, тепер у Малого був Бімбо, але все одно він хотів, щоб Карлсон прийшов на його свято.

Гунілла й Крістер сіли до столу, і мама почала пригощати їх бутербродами. Малий поклав Бімбо в кошик і також сів до столу.

Потім мама вийшла, залишивши дітей самих.

Боссе просунув носа в двері й гукнув:

- Не з'їжте весь торт, залиште й нам з Бетан покуштувати!

- Добре, залишимо по шматочку,- пообіцяв Малий.- Хоч це й несправедливо: адже ви стільки з'їли іменинних тортів, поки мене ще не було на світі.

- Тільки гляди, щоб мені залишив великий шматок! - додав Боссе й зачинив двері.

Тієї ж миті за вікном почулося гудіння, і до кімнати влетів Карлсон.

- Ви вже сіли до столу? - закричав він.- Мабуть, уже все поїли?

Малий заспокоїв його; мовляв, є ще всього доволі.

- От і добре,- мовив Карлсон.

- А хіба ти не привітаєш Малого з днем народження? - здивувалася Гунілла.

- Ага, вітаю,- сказав Карлсон.- Де мені сісти? Мама так і не поставила для Карлсона чашки. Коли він помітив це, то відкопилив спідню губу й насупився.

- Я не граюся, це несправедливо. Чому мені не поставили чашки?

Малий квапливо віддав йому свою чашку, а сам тихенько пробрався до кухні й приніс собі іншу. [372]

- Мені подарували собаку, Карлсоне,- сказав він, повернувшись до кімнати.- Ось він лежить. Його звуть Бімбо.

І Малий показав на Бімбо, що спав у кошику.

- Що ж, дуже приємно,- сказав Карлсон.- Подай мені той бутерброд... і отой... і ще отой! О, я й забув! - раптом вигукнув він.- Я також приніс тобі подарунок, найкращий у світі подарунок.

Він витяг з кишені штанів свищика й подав Малому.

- Тепер ти зможеш свистіти своєму Бімбо,- сказав він.- Я завжди свищу своїм собакам, хоч мої собаки звуться Альбергами і вміють літати.

- Усі собаки звуться Альбергами? - спитав Крістер.