Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 78

По всьому залу спалахують бійки. Фани Тадео, переважно латиноамериканці, і фани Краша, переважно чорношкірі — їх помітно більше — нападають одні на одних, як вуличні банди. Пластянки з пивом і пакунки з попкорном розлітаються, ніби конфетті. Найближчому охоронцю дістається по голові складаним стільцем. Суцільний хаос, в якому ніхто не може бути у безпеці. Викидаю з голови бійню у клітці і мчу до сина. Його нема на місці, та крізь гармидер помічаю масивний силует Напарника — вони забираються геть. Кидаюся за ними, і за кілька секунд ми вже у безпеці. Коли виходимо із зали, розминаємося з розгубленими поліцейськими, які поспішають усередину. У фургоні притискаю Старчера до себе, сидячи на передньому сидінні, Напарник звертає на бічні вулички.

— Друже, з тобою все гаразд? — питаю я.

— Давай зробимо це ще раз, — відказує малий.

За кілька хвилин ми вже заходимо в мою квартиру і видихаємо. Я готую напої — пиво для себе й Напарника і содову для Старчера — і ми вмикаємо місцеві новини. Події ще розгортаються, репортери шаленіють. Син збуджений, запевняє мене, що не зазнав жодних ушкоджень. Я марно пробую усвідомити, що сталося.

Напарник засинає на софі. Буджу його о 4:00 ранку, щоб обговорити стратегію. Він їде до міської в’язниці, щоб знайти Тадео, і до шпиталю, аби вивідати щось про рефері. У мене з-перед очей не йде картина, як Тадео товк йому обличчя. Він упав від найпершого удару, а після того було ще з десяток, і всі були завдані геть несамовитим чоловіком. Намагаюсь не думати про те, що чекає на мого бійця.

Намелюю кавових зерен і, доки закипає кава, читаю новини онлайн. На щастя, поки що ніхто не помер, але принаймні двадцять людей ушпиталено. Оперативники все ще працюють на місці подій. Уся вина падає на Тадео Запате, багатообіцяючого 22-річного кейдж-файтера, наразі поміщеного у міську тюрму.

Джудіт телефонує о 6:30 дізнатися, як її син. Нас розділяють кілька годин, вона гадки не має про рейвах, в якому нам вдалося вціліти. Цікавлюся станом її приятельки з коледжу. Вона жива, але прогнози не надто втішні. Джудіт буде вдома завтра, в неділю, і я запевняю її, що з дитиною все буде гаразд. Все буде добре.

Якщо пощастить, вона так і не дізнається.

Таки не щастить. Через кілька хвилин після нашої короткої розмови перевіряю «Кронікл» онлайн. Вечірньому виданню вдалося встигнути на неординарні події у міській залі. Тож на титульній сторінці — доволі велике кольорове фото двох людей, які біжать до виходу. Один — Напарник, і він тримає дитину. Старчер, здається, дивиться просто на фотографа, ніби позує для знімка. Їхніх імен не подано, часу питати не було. Але ніхто, знайомий з ним, не сумніватиметься в тому, що це за хлопчик.