Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 35

На момент, коли Вілсон стає за трибуну і приносить клятву, присяжні демонструють недовіру. Заради такого випадку він одягнувся в те, що носить завжди — замурзані подерті джинси, розтоптані армійські черевики, зелена футболка з написом на честь якогось кислотно-рокового гурту, а на шиї пов’язана парадна фіолетова бандана. Голову, виголену над вухами, прикрашає вражаючий помаранчевий ірокез. До всього на ньому ще й обов’язковий набір татуювань, сережок і пірсингів. Оскільки він, усього лише недосвідчений підліток, виявився втягнутим в таку серйозну справу, він постійно ховає зніяковіння за вишкіром, через який хочеться дати йому ляпаса.

— Просто будь собою, — казав я йому. На жаль, він послухався. Я б його словам не повірив, хоч він говорить правду. Як відрепетирували, проходимось по другій половині дня тієї середи.

На перехресному допиті Гувер його просто знищує. Синку, тобі п’ятнадцять, чому ти був не в школі? То ти курив дурман разом із оцим своїм корешем, а тепер хочеш розказати про це присяжним? Випивали, вживали наркоту, така собі зграйка волоцюг, так? Вілсон непереконливо заперечує. Через п’ятнадцять хвилин цього глуму Вілсон дезорієнтований, наляканий тим, що його можуть звинуватити в якомусь злочині. Гувер напирає, як хуліган у темному провулку.

Та оскільки Гувер не надто кмітливий, він заходить надто далеко. Він припер Вілсона до стінки, а тепер добиває кожним запитанням. Допитується щодо дат — звідки він знає, що то була саме середа минулого березня? Ви, діти, в Кар’єрі що, календарики маєте?

І голосно:

— Ви гадки не маєте, про яку саме середу говорите, чи не так?

— Маю, сер, — ввічливо — вперше — відповідає Вілсон.

— Та невже?

— Просто поліція прийшла туди і сказала, що вони шукають двох маленьких дівчаток. Було ще світло. А Ґарді провів там увесь день. — Як для не надто розумного підлітка, Вілсон промовляє це бездоганно, саме так, як ми натренувалися.

Само собою, коли в Міло трапляється порушення закону, серйозніше за викидання сміття повз урну, поліція щодуху кидається до Кар’єру і висуває обвинувачення. Переслідує постійних підозрюваних. Звідти до ставка, де знайшли дівчат Фентрес, близько трьох миль. Абсолютно очевидно, що ніхто із завсідників Кар’єру не мав інших засобів пересування, крім власних ніг. Проте поліція за звичкою з’явилася туди і ретельно все обшукала. Ґарді каже, що пам’ятає копів, які розпитували про зниклих дівчат. Копи, звісно, не пригадують, щоб бачили Ґарді в Кар’єрі.

Усе це не має значення. Ці присяжні не вірять жодному слову, сказаному Вілсоном.

Наступним я запрошую свідка, який викликає ще менше довіри. Її називають Лоло, бідолашна дитина, скільки себе пам’ятає, жила під мостами і у водостічних системах. Хлопці захищають її, вона віддячує їм задоволенням. Зараз їй дев’ятнадцять, і наряд чи вона доживе до двадцяти п’яти, принаймні якщо лишиться на свободі. Вона уся в татуюваннях, і на момент, коли її приводять до присяги, присяжні відчувають до неї огиду. Вона пам’ятає саме ту середу, пам’ятає, як копи прийшли до Кар’єру, пам’ятає, що Ґарді пробув там увесь день.