Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 192

Максу чудово вдається резюмувати справу. Дяка богам, він не показує знову того клятого відео. Він наголошує на незаперечному факті, що Тадео міг не планувати смертельного нападу на Шона Кінґа, але він, очевидно, прагнув завдати фізичної шкоди. Він не збирався убивати рефері, але фактично убив. Він міг завдати одного удару, або двох, і зупинитися. Був би винен у нападі, а не в тяжкому злочині. Але ж ні! Двадцять два удари, завдані добре тренованим бійцем, визнаною метою якого було бачити, як кожен його опонент залишає ринг на ношах. Що ж, своєї мети він досяг.

Шона Кінґа винесли на ношах, і більше він не піднявся.

Макс не піддається природній для прокурора схильності тягнути свою пісню надто довго. Присяжні на його боці, і він це відчуває. Думаю, це всі відчувають, за винятком хіба що мого клієнта.

Я починаю твердженням, що Тадео Запате — не вбивця. Він жив у нетрях, бачив чимало насильства, навіть втратив брата у безглуздих бандитських розбірках. Він усе це пережив і не хоче до цього повертатися. Саме тому він не має судимості: не було застосування сили поза рингом. Я походжаю туди й сюди перед боксом присяжних, кожному дивлюсь в очі, пробую достукатись. Судячи з вигляду Суареза, йому хочеться сховатися подалі.

Намагаюсь викликати співчуття, злегка торкаюся питання знетямлення. Прошу присяжних винести вердикт «не винен» або, як альтернативу, визнати вбивство ненавмисним. Повернувшись за стіл захисту, зауважую, що Тадео відсунув свій стілець від мого якнайдалі.

Суддя Фабіно інструктує присяжних, і вони залишають залу о 15:00. Починається очікування. Цікавлюся у пристава, чи може Тадео побути зі своїми рідними у судовій залі, поки присяжних нема. Той радиться зі своїми колегами, а тоді неохоче погоджується. Тадео виходить з-за перегородки і сідає у передньому ряду. Його мама, сестра, кілька племінниць і племінників обсідають його, всі щиро плачуть. Пані Запате фізично не торкалася свого сина стільки місяців, що тепер не відриває від нього рук.

Я виходжу з судової зали, знаходжу Напарника, і ми йдемо в кав’ярню трохи далі по вулиці.

32.

О 17:15 присяжні повертаються до судової зали, жоден із них не усміхається. Голова журі подає вердикт приставу, той передає судді. Вона читає його — дуже повільно — і просить підзахисного піднятися. Я встаю разом з ним. Вона прокашлюється і зачитує:

— Ми, присяжні, вважаємо підсудного винним у вбивстві другого ступеня, що стало причиною смерті Шона Кінґа.

Тадео зроняє тихий стогін і опускає голову. Хтось із клану Запате зітхає на задньому ряду. Ми сідаємо, суддя опитує присяжних. Одного за одним, «винен», одностайно. Вона дякує їм за хорошу роботу, повідомляє, що чеки за виконання обов’язків присяжного надійдуть їм на електонну пошту, і відпускає їх. Після того, як присяжні виходять, вона встановлює дедлайни для клопотань, пов’язаних із завершенням процесу, і визначає, що вирок буде винесено через місяць від сьогоднішнього дня. Я це занотовую, свого клієнта ігнорую. Він мене також ігнорує, витирає очі. Пристави його обступають, надягають на нього кайданки. Він виходить, не сказавши й слова.