Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 51

В городі Мерехві жила удова, Старенька жона, Сірчиха-Іваниха, Вона сім літ пробувала, Сірка Івана в очі не видала, Тільки собі двох синів мала,— Первого сина Сірченка Петра, Другого сина Сірченка Романа. Вона їх до зросту держала, Іще од них слави-пам'яті по смерті сподівала. Як став Сірченко Петро виростати. Став своєї матері старенької питати: «Мати моя, стара жено,» Скільки я у тебе пробуваю, Отця свого, Сірка Івана, в очі не видаю; Нехай би я міг знати, Де свойого отця. Сірка Івана, шукати».

Вдова стара промовляла: — «Пішов твій отець до стародавнього Тору пробувати. Там став він свою голову козацьку покладати». То вже Сірченко Петро тоє зачуває.

Пилипа Мерехвіянського з собою підмовляє, Голуба Волошина за джуру (товариша) у себе має. Стали вони до стародавнього Тору приїжжати, Отамана торського, Яиька Лохвицького, познавати. Отаман торський, Яцько Лохвицький, із куреня виходжає,

Словами промовляє, Сірченка Петра познаває: «Сірченку Петро, чого ти сюди приїжжаєш, Десь ти свойого батька, Івана, шукаєш». Сірченко Петро словами промовляє: «Отамане торський, Яцько Лохвицький, Я сім год пробуваю.

Отця свойого Сірка Івана в очі не видаю. То вже Сірченко Петро з козаками опрошеніє принімає, До трьох зелених байраків прибуває. Козаки до Сірченка Петра словами промовляли: «Сірченку Петре, не безпечно себе май, Коней своїх козацьких од себе не пускай». А Сірченко Петро на теє не повіряє, Під тернами, байраками лягає-спочиває, Коні свої козацькі далеко од себе пускає, Тільки Голуба Волошина до коней посилає. Турки теє забачали, Із тернів, із байраків вибігали, Голуба Волошина у полон до себе брали І ще словами промовляли: «Голубе Волошине! Не хочемо ми ні твоїх коней вороних, Хочемо ми добре знати, Щоб твого пана молодого добре ізрубати». Голуб Волошин словами промовляє: «Турки, Коли можете ви мене од себе пускати, — Можу я сам йому с плеч голову зняти».