Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 8

То чи зробить молодий султан саме так, чи відправить Селіму-паші катул-фірман раніше, ніж той уперше наважиться йому в очі перечити? Він для цього недостатньо розумний, говорилося в місті. Не знає дурень, хто його голову на плечах носить, шепотілися люди, пригадуючи славетні часи і вже шкодуючи за похмурим сатрапом, якому ніхто й в очі поглянути не смів. Власне, молодий султан безперестанку сміявся, радників поплескував по плечі, наче це були його приятелі за гральним столом. Прогулювався в подвір’ї в товаристві самих лиш красунь, розбестив гарем, або ж перетворив на гарем цілу Високу Порту, а говорили ще, буцім він і чоловіків не цурається. Вони прислуговували йому напівголі, переважно суданські мурини, чиї тіла були обмащені мигдалевою олією, і кожен м’яз у них, прости Господи, випинався так, ніби перса в гаремних красунь, і потьмарював розум кожному, хто до такого не звик. Хто зна, де молодий султан усього цього нахапався, з якої казки народився. Батько відправляв його всюди: і в Дамаск, і в Єрусалим — учитися, і до Відня й Рима — на перемовини, — і хтозна, яких він там звичаїв понабирався.

Крім того, що в перші місяці владарювання він виявив виняткову витривалість у гульні й розпусному житті, аж настільки, що ціла зграя танцівниць живота, спеціально привезених з Бейрута, танцювала для нього безперестанку три ночі й чотири дні, і що з Відня він виписав собі оркестр, який грав дивну нову музику, від якої всі, окрім нього, позасинали й бачили безбожні сни, молодий султан спланував і кілька воєнних походів, серед яких найбільшим, але й найбожевільнішим був оцей, на руську землю. Треба було захопити Київ, дійти до Москви, стати на вершинах Кавказу і таким чином назавжди віддалити східний хрест від воріт ісламу, започаткувавши епоху довгого миру. Такий план був не позбавлений здорового глузду, проте ніхто не міг прийти до тями, коли султан пояснив, як думає його здійснити. Він відправить свого славетного воєначальника з солдатами, набраними серед різного наброду в прикордонних провінціях імперії, серед аґів та беґів, які пустилися берега й збідніли, а тепер потребують самоствердження, серед свіжих потурнаків і тих, кого помилувано після смертного вироку, серед дурнів, гордих тим, що в їхній родині військова наука передається з покоління в покоління, і серед боснійського люду — він завжди достатньо впертий і дурноверхий, щоб у вогонь лізти, підкладати голови під колеса, коли вози застрягають в багнюці, і щось доводити цілому світові, навіть коли ніхто на нього не дивиться.

Упродовж шести місяців збиралося таке військо, а Селім-паша без жодного слова докору і без прощання став на чолі орди й пішов завойовувати землю руську. Вже тоді знав, що не дійде ні до Києва, ні до Москви, навіть Карпат не побачить, бо не це було справжньою метою першої війни молодого султана. Селіма-пашу було засуджено на поразку, розгром та ганьбу в глухій похмурій землі руській, щоб назавжди з народних та придворних історій зникла його воєнна легенда. Десять тисяч людей, які заплатять життями за втілення цього задуму, аж ніяк не завелика ціна. Молодий султан мав намір прибрати все сміття, що накопичилося по закутках імперії за панування його батька.