Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 6

Після першого ж бою, в якому ми менш ніж за півгодини порубали п’яний козачий загін і крізь сміх говорили, що перегарне дихання вмирущих зіпсувало нам абдест, ми чотири місяці не зустрічали ворожих військ. Селіму-паші це не подобалося, тож він сповільнював просування, ми ночували на одному місці по три ночі, а він знай повторював, що це недобре і що гіршим за вдвічі краще озброєного і значно численнішого ворога може бути тільки те, що ворога ніде немає. Якщо нема людей, які з тобою воюють, тоді проти тебе воюватимуть дерева, а коли й дерев не стає, тоді кожен житній колосок стає ворожим солдатом. А жита в Україні вже точно не бракує.

В якийсь момент ми почали сміятися за спиною в постарілого Селіма-паші. Найвизначніший герой в історії імперії, що доходив зі своїм військом до Шаму й Багдада, перед яким тремтіли Відень і Пешта, який не програвав битв навіть тоді, коли зникала підтримка з усіх трьох боків, — а це ставалося все частіше, відколи молодий султан намірився, не маючи батькового розуму, доскочити його слави, — той Селім-паша ставав похмуріший та мовчазніший з кожним днем нашого заглиблення в землю руську. Здавалося, щокроку йому все дужче бракує повітря в легенях і сили в кінцівках, і він замикається в собі й зникає, мов та бурулька, що тане на стрісі і, перш ніж остаточно розтане, ламається, зривається і летить на землю.

Ми не знали, що з ним таке, ми палили і вбивали, плавили свинець у казанах для їжі й труїли душі, поки він стояв збоку й мовчав. Не казав нам, чи добре, чи зле чинимо. Згодом я думав, що він мусив нам сказати бодай щось, — мабуть, і Абдулрахману Шишку це спадало на думку, поки він чманів у тому своєму гайку, — пашу ж зненавидять, як пса, усі, хто переживе Україну, але що більше років минатиме, і що ближчим ставатиме день, коли солдати з волі Божої підуть з цього світу, — почнуть миритися з тінню Селіма-паші. Те, що він міг нам сказати, наші вуха однаково не почули б, а наші крихітні мізки нізащо не допетрали б: чому дуже нерозумним є розорювати землю руську швидше, ніж це властиво війні з її природи.