Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 42
Міленко Єрґович
— Гаразд, коли вже Муйо нема — чи робиш ти записи? — поцікавився Моріц у Заїма.
— Залежить кому і залежить коли.
— Чи робиш для людей іншої віри?
— Роблю, якщо гадають, ніби це їм допоможе.
— То чи не допоміг би ти одному іноземцеві?
— А звідки іноземець?
— Здалеку.
— Наскільки здалеку? — питав чоловічок, змінивши тон і постійно роззираючись довкола, наче людина, що загубила парасольку.
— Із Аргентини, — сказав Моріц, уже трохи нервуючись.
— А звідки з Аргентини, то ж чималий край?
— Не такий уже й великий, — затявся Моріц, — якихось двадцять мільйонів мешканців. А зате пасовиська — ніде таких нема, а з міста до міста по сім днів доводиться їхати.
— Тому й питаю, звідки він, то ти скажи: з Кордови, з Ла-Плати чи з Санта-Фе. Не з Буенос-Айреса ж, мабуть.
— Та от саме з Буенос-Айреса, — Моріц почувався приблизно так само, як і Ґардель, що вперше побачив мечеть.
— І що він тут у нас робить?
— Нічого, це я його привіз.
— Звідки, з Буенос-Айреса? — тепер здивувався Заїм і вперше трохи підвищив голос, і навіть перестав роззиратися довкола.
— Так, на кораблі до Яхина, потім до Спліта, а далі автомобілем і поїздом.
— Боже мій, але навіщо?
— Щоб Муйо зробив для нього запис. Якась циганка читала долю в нього на долоні й побачила щось лихе.
— Добре, тоді приводь його до мене, бо Муйо не знайдеш, хоч би й до Судного дня чекав, — сказав Заїм.
Моріц застав Ґарделя за сніданком. Він виглядав стурбованим і знову наче цілу ніч не спав. Ти глянь на нього, уже й призвичаївся, подумав Моріц, коротко ж протривав і цей його подив. Вони негайно вирушили до Заїма, Ґарделю не сподобалося, що перед входом до мечеті довелося роззутися, і Моріц спробував його насмішити: «У цій країні найбільшим гріхом вважається крадіжка чужих черевиків, так що тобі нíчого тривожитися за взуття». Ґардель поглянув на нього спантеличено — отак, значить, саме черевиків?
Заїм сів на килим, схрестивши ноги, і запропонував їм зробити так само. У нього брудні нігті, подумав Ґардель.
— Вчора я копав город, довго стояла посуха, а коли глина наб’ється під нігті, її й за два дні не виколупаєш. Переклади йому, що я сказав.
Моріц переклав, після чого в Ґарделя затремтіли губи і він заходився вигадувати годящу брехню.
— Облиш, це зайве, — відмахнувся Заїм. — А що тобі сказала та циганка?
Ґардель розповів, що вона прорекла йому два роки життя, якщо не буде жити так, як п’ятсот років тому.
— То чого б тобі справді так не пожити?
Моріц почав пояснювати ходжі, що Ґардель — знаменитий музикант, найвідоміший в Аргентині, і що співає він особливий різновид музики, якої не було п’ятсот років тому.
— Танґо? — запитав Заїм.