Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 40

Решту подорожі Ґардель поводився спокійно й безтурботно, він заснув у потязі й не прокидався аж до Сараєва. Повірив, що скоро прибуде в той край, де легко вирішуються проблеми з попсованими долями. Він подорожував власною долонею, і йому здавалося, що тут би варто було й лишитися.

Моріц вирішив повести його до першого ж ходжі, що зробить йому запис від вроків, — і все буде вирішено. Якщо ж Ґардель не повірить, він знайде йому циганку, яка точно не побачить того, що побачила інша, в Буенос-Айресі, а якщо й цього виявиться недостатньо, він знайде йому якусь бабцю, що ворожитиме для нього на бобах, на кавовій гущі й на вугіллі, а тоді ще й мадярку, що розкладе для нього карти, і одну з тих жінок із Сараєвського поля, які ворожать на розташуванні родимок на животі. Хай там як, мало шансів, що він повернеться в Аргентину, ні у що не повіривши.

Вони зупинилися в готелі «Європа». Вікна Моріцового номера виходили на північ. Він довго стояв біля вікна, курив і намагався визначити, чи оті будинки на схилі — Бєлави? Чи це, може, Мейташ, Потхрастове або якийсь третій сараєвський квартал? Здавалося, що впізнає дахи будинків Фінці та Камгі, за якими колись був його батьківський будиночок, менший та бідніший. Його даху було б не розгледіти, навіть якби він і не згорів тієї ночі. Трохи далі, за трьома тополями, мав би бути будинок Мозеса Пінто й подвір’я, в якому вони зустрічалися з Мореною. Якщо тільки це не якісь інші дахи й тополі, і якщо Бєлави взагалі видно з вікон «Європи». Панораму міста, побачену з готельних номерів, ніколи не можна розібрати чітко. Гості готелю не знають міста, щоб зрозуміти, що в них перед очима, а людям, які Сараєво знають, бо в ньому живуть, нíчого робити в готельному номері. Якщо ж їм, як Моріцу, випаде-таки опинитися в готельному номері, те, на що дивитимуться, вже не буде їхнім містом.

Поки Моріц видивлявся з вікна Бєлави, Карлос Ґардель сидів у «Віденській кав’ярні» на першому поверсі готелю, пив французький коньяк і слухав оркестр, що грав російських пісень. Через деякий час до оркестру приєдналась і співачка, мініатюрна блондинка у дещо недоречній чорній сукні, яка більше пасувала б до театральної прем’єри. Її грудний голос сподобався Ґарделю, натомість не сподобалося те, що кожна пісня звучала як голосіння. Та все ж він не йшов у номер, добре виспавшись у поїзді, пив свій коньяк і слухав. Люди за іншими столиками, самі лише чоловіки, не звертали уваги на музику, розмовляли між собою й сміялися. Мабуть, вони вже надто добре вивчили репертуар, думав Ґардель, і йому стало шкода співачки. За океаном вона мала би кращу долю.