Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 252

— Ясний пане, холодний вітер все одно мою душу в морі розвіє, тому я можу говорити все, що хочу.

— Тоді скажи: «Аллаг ілялаг»!

Так і промовив Дабіша слова, які зробили його мусульманином. Після цього він не став анітрохи розумнішим, серце в нього залишилося таке саме просте, як та кошара, з чотирьох колод і чотирьох пеньків зроблена, а голова така сама порожня — Аллаг мав би дуже зменшитися, щоб у ту людську душу вселитись. Рамізбеґ замовк, дивився на нього і довго намагався зауважити зміну. Але її не було. Жодної. Бук залишиться буком, навіть якщо його бавовною назвуть. Після перетворення Дабіші на Абдулаха віра Рамізбеґа радше похитнулася, ніж принесла йому захват від учиненого. Та все-таки він зглянувся і зберіг Абдулаху життя. Звелів, щоб його відвели до Ульциня і продали. Раб Абдулах був сильний, як троє коней, і очевидно слухняніший за всю славетну султанську кінноту.

П’єтро Доменіко Санктіс де Венетто саме молився Богу, тому з його імен, якого щойно зрікся Абдулах, не пізнавши його як слід, як не пізнав і нового для себе імені. Молився П’єтро за всіх людей, яких любив, тоді за тих, кого знав, за тих, кого зустрів і забув, але й за тих, кого лише проминув, не зауваживши навіть. Молився П’єтро за людей, яких ніколи не зустрічав, але міг би, якби випала нагода, і за людей, яких зустріти не міг, бо вони сповідують віру в Господа Нашого Ісуса Христа в таких закутках земної кулі, де нога П’єтро ніколи не ступала. Молився П’єтро за мертвих, що полягли у славу Його імені. Молився за невірних, яких знищила рука праведника і які пізнали б Христа, якби не перейшли праведникові дорогу. Молився за тих, що в останній битві загинуть як герої. І за тих, що в останню мить злякаються, — хай простить їм Господь! Молився за турків, яких уб’є власною рукою, замість вказати їм шлях до Христа. Така вже різниця між миром та війною. Хай же буде прощено воїнам!

* * *

«Чого ти прийшов?» — запитали хваряни Якішу Матутіна. Він спромігся сказати їм тільки те, що дружина й діти в нього голодні і не доживуть до осені, якщо він їх не нагодує. «Крадіжка і втеча морем! Не гріх було би тебе повісити, доки ти й тут щось не вкрав», — резонно виснували хваряни. «А якщо ти прийшов, щоб здійняти бунт, тебе взагалі треба четвертувати, за руки й за ноги прив’язати до мулів, та й погнати їх на чотири сторони світу. Острів маленький, і якщо тобі пощастить, вони недалеко забіжать!» — «Я не красти прийшов і не зчиняти бунт, — сказав хварянам Якіша Матутін. — Я прийшов просити». — «Ну, це вже краще, — відповіли на це хваряни, — якщо ти прибув жебрати, ми зглянемося і просто кинемо тебе в море. Прошаків ми вішаємо, але у кращі часи. Теперішні такі жорстокі, що гірше й не буває, тож ми просто кидаємо їх у море».

«Але ти сильний, і якби весло було втричі більше від звичайного, ти б і таким веслував», — сказали хваряни після нетривалих роздумів. Якіша Матутін визнав, що це справді так. «А ми якраз маємо зібрати команду на галеру, інакше нас випалять гірше, ніж за Матієвого повстання. То якби ти за весло сів, хтось один із наших був би врятований; а хто зна, може, ти ще й живим повернешся».