Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 248

— Все котиться в дупу, — сказав він тихо, так, що вона й не почула.

— Прошу?

— Але мене не буде, коли все в дупу покотиться, — він витягнув з кишені червону цибулину й спробував її розрізати швейцарським складаним ножиком. Руки в нього тремтіли, нічого не виходило.

— Дай мені, я поріжу.

Він простягнув їй цибулину й ніж, і Лана могла плакати досхочу, поки простягала йому кілечко за кілечком. Дідусь Відойє сказав, що цибуля допомагає проти вузла на шиї. І знімає біль. Насправді він збрехав — щоб вони могли плакати, коли хочеться плакати.

Сусіди між собою говорили, що його тільки розрізали й зашили назад. Так завжди кажуть, коли пухлина сильно розростеться і в людини не лишається особливих шансів на життя. Неважливо, що його навіть не оперували, важливо, що його просто повернули додому.

Батька поховали в іншому кутку кладовища, бо поруч із малим братиком не було місця. «Нехай собі, Мілко, дорогенька, Сафету буде легше», — сказав дід Відойє, коли мати, чуваючи над покійником перед похороном, запротестувала проти бажання батькової рідні поховати його як мусульманина. «Та він же був комуністом!» — сказала тоді. «Так, — сказав дід Відойє. — Але до дідька той комунізм, якщо молоді люди помирають». І тоді вони розплакалися всі троє.

За два дні до того, як танки пішли через Словенію, вони продали будинок у Тузлі. «Я вчуся в Заґребі, там і житиму, і не залишу маму саму», — сказала дідусям Лана. Обоє погодилися. Мама мовчала місяцями, цілими днями не вставала з ліжка, а лікарі твердили, що в неї просто важкий клімакс і скоро все минеться. Одна тузланська рок-група колись називалася «Депресія». Їхній гітарист ходив до однієї школи з Ланою. «Дурна назва», — сказала вона йому. «Раніше ми називалися „Божевілля“». — «Стара назва ще дурніша».

Мама у Заґребі таки оговталася. Поступово знайшла собі товариство, місила тісто, пекла пироги і носила в укриття, коли оголошували загальну тривогу. «Мілка — дивне ім’я, — казав підозріливий сусід із сьомого поверху, — але прізвище в тебе добре!» Вона обертала все це на жарт, мовляв, хай усі знають, хто ми такі, тому ніколи й нікому не сказала, а в Заґребі ніхто цього просто так не міг знати, що чоловіка її звали Мухаммад, і що прізвище Хорват — мусульманське. Такого прізвища ніколи й ніде не мав жоден католик.

Але минули й ті часи, Лана Хорват отримала університетський диплом, влаштувалася на роботу в міжнародному представництві, купила авто і познайомилася з Тончі. Він працював на автозаправці, вивчав філософію і безперестанку сміявся. Просто так, без причини. Комусь добре йде малювання або спів, комусь до душі торгівля, а в Тончі виходило сміятися. Він робив людям добре. Коли сміявся, інші теж мусили бодай усміхнутися. Ось вона й познайомилася з ним, наповнюючи бензобак. «Підеш зі мною на каву?» — запитала його.