Читать «Інтеліґент» онлайн - страница 72

Інтеліґент розказує, сердечне й разюче. Пенсне труситься…

Оповідання, звичайно, не дуже послідовне… Реалістичну школу створено людьми, що не п’ють нічого, крім нарзану…

Марія Савівна… Доповідь Інтеліґента… Ляльки з громадської війни… Рідна душа… «Молодой человек»… Товариш, якому відати належить… Діяграми й графіки… Напис: «Діловод»… Серветка в супі… Німецька рогатка… Знову діяграми…

Друг дбайливо п’є пиво й їсть сосиски. Не слухає, але підтакує. Наливає собі й Інтеліґентові. Чаркуються. П’ють. Інтеліґент повісив голову, помовчав. Підвів голову, стиснув руки на грудях, покрутив головою й гукнув на офіціянта. Виймає з гаманця карбованця, дає замовлення музиці…

Між іншим, рідкий випадок цілком конкретизованого соціяльного замовлення. Звертаю особливу увагу критиків та теоретиків мистецтва…

Годинник на стіні показує 12 годину.

…»В лохмотьях сердце… а в этом сердце столько страсти»…

Музики грають дуже виразно.

Інтеліґент виливає рештки душі. Найвищий щабель п’яної щирости. Друг його зовсім не слухає: він приємно випив, закусив, повеселішав, розглядає публіку і лише коли-не-коли підтакує…

Ряд ще більш незв’язаних уривків з попередніх кадрів, що показували всякі нещастя Інтеліґента…

Власне кажучи, це теж гра в курча. Але благословенна міць алькоголю допомагає твердій вірі в справжнього орла…

Інтеліґент конче розм’як, схилився на мокрий стіл. Плечі трусяться. Друг подивився на нього, пожував губами, одяг картуза, вдарив Інтеліґента по плечі. Той тільки крутнув головою. Друг здвигнув плечима й пішов.

Музика грає надзвичайно виразно.

Пивна вже напівпорожня… Настрій на решті столиків теж підупав…

Між іншим – це закон. Останніми, здебільш, лишаються компанії найменш веселі.

Музика дограє останні такти. Інтеліґент гаряче плеще в долоні. На обличчі страждання.

Скрипник укладає скрипку в футляр. Піяніст зачиняє піяніно.

Інтеліґент знову йде між столиками вглиб пивної.

Занятих столиків лишилося зовсім мало.

Інтеліґент вертається до свого столика. Важко сідає. Деякий час сидить, тупо дивлячися на пляшку. Стукає офіціянта. Замовляє. Офіціянт вагається: пізно. Інтеліґент витягає гаманця, розплачується, дає на чай. Офіціянт згоджується, приносить ще пару пива.

Це той випадок, коли говорять: «душа потребує».

Біля столика, поруч піяніна, скрипник і піяніст. Піяніст допиває пиво й збирається йти. Скрипник з безнадійно зажуреними очима жадібно їсть сосиски.

Інтеліґент сидить непорушне, не відриваючи очей від кухля з пивом.

Стіний годинник показує 1 годину.

Всі столики порожні. В повітрі непорушно стоїть холодний дим тютюну. Лямпочки вгорі розпливаються в тусклих авреолях. В глибині, за буфетом, що майже розтанув у димній імлі, постаті буфетника й офіціянта втомлено зводять розрахунок. Лямпочок декілька, горять тільки вгорі. Кожна лямпочка від кожного стола і від кожного стільця дає тінь на брудній запльованій долівці, густо засипаній недокурками. Столи мармурові, на залізних ніжках, залиті пивом. Віденські стільці стоять біля кожного столика в випадкових позиціях, як їх поставили, ідучи з пивної відвідувачі. З дальнього кутка кімнати, від піяніна до дверей пройшла темна, суха, згорблена постать скрипника з футляром під пахвою. Інтеліґент, що сидів у другому кутку, важко підводиться і непевними кроками теж іде до дверей… Пивна порожня… Екран поволі темнішає…