Читать «Інтеліґент» онлайн - страница 73

Це визначає кінець епізоду… Одного з багатьох подібних, певна річ… Черговий епізод такий звичайний, що я навіть не знаю, навіщо, власне кажучи, режисер вмістив його в картину… Проте, всі епізоди цієї картини теж цілком звичайні…

«Мужчина, дайте папіроску»

Інтеліґента на вулиці спиняє дівчина, дешево одягнена, на вигляд стомлена й голодна. Інтеліґент дає цигарку, запалює сірника. Інтеліґент ввічливий і фамільярно ніжний навіть. Умовляються…

Ви бачите, що мій герой не зрікається своєї прекрасної мрії – знайти Людину. Ви бачите, що він, не маючи ліхтаря, запалив сірника і, напевне, побачив те, що потрібно. В усякім разі він роздивився, що дівчина ще дуже молода. А молодість… ну, це ж само собою ясно!..

Інтеліґент виймає гаманця, лічить готівку. Очевидно – мало, бо Інтеліґентові ніяково.

Дівчина спочатку висловлює презирство, потім починає лаятись. Інтеліґент заховав гаманця і робить спробу вплинути на дівчину якимись то, як видно, благородними словами і власним виглядом. Дівчина лається.

Інтеліґент робить обурене обличчя, відвертається презирливо, оглядає дівчину через плече, здвигує плечима і з виглядом якнайдостойнішим іде геть.

Дівчина вслід люто лається… Екран темніє…

Коментарії непотрібні? – Сподіваюся, ні.

Зверніть тільки увагу на нетактовність життя, на його нечулість, взагалі – на нехудожність, ви могли б бачити разючу картину широкої й глибокої душі, що кидається з розпачу в безодню розпусти і т.ін., – брак якихось 60 коп. позбавив вас цієї яскравої сторінки…

Картина, як кожна хороша картина, має в кінці поцілунок у діяфрагму…

Марія Савівна в спальні. Лежить в ліжку й читає.

Інтеліґент улазить у кімнату. Намагається триматися твердо. Акуратно вішає капелюха.

Сідає на стілець біля ліжка. Деякий час мовчить, спершися в глибокій тузі головою на руку. Марія Савівна схвильовано і ніжно запитує. Інтеліґент пересів на ліжко й заховав голову в неї на грудях.

Марія Савівна зворушена, гладить його по голові. Інтеліґент обіймає Марію Савівну. Довгий поцілунок. Діяфрагма.

Кінець шостої частини.

Епілог

Не дивуйтесь, коли побачите зараз знайомі і навіть вже трохи забуті (бо ви їх бачили години за дві тому) обличчя й події…

Обличчя матері на подушках кидається в смертельних муках…

Це – Марія Савівна. Але вона якось чудно подібна до матері Інтеліґента… Мабуть, заради режиму економії, обидві ролі грає одна актриса.

Батько після особливо дикого крику, знесилений, в розгубленому розпачі оглядає кімнату. Хоче перехреститися на порожній куток. Крик за дверима. – Батько відчаяно махнув рукою й знову забігав з кутка в куток.

Це – мій герой. Подібність до свого батька – цілком зрозуміла… Тільки ікон у мого героя немає…

Лікар нахилився й підводиться з кліщами в руках.