Читать «Інтеліґент» онлайн - страница 11

Я недавно назвав її породистою коровою. Я прошу вибачення, – корова кокетувати, здається, не вміє… А може – вміє?

Інтеліґент реве…

Товаришу герой. Як же ж вам не соромно?!..

У кавалера блискуча ідея: почастувати дитинчатко горілкою. При слабкуватому й кокетуючому опорі мамки, ідею здійснюється.

Мамка й кавалер цілком задоволені.

Інтеліґент теж, очевидно, задоволений, бо спить.

Мамка й кавалер знов розпочинають користуватися з радощів життя. Помітне намагання до натурального завершення цих насолод… Екран темнішає.

І знов таки ради тієї ж вимоги художности…

... але відповідають за гріхи все ж діти

Інтеліґент реве.

Мати схвильована, стурбована, заклопотана.

Інтеліґентові треба перемінити пелюшки. Видовисько пелюшок поглиблює страждання матері… Вона кидається назустріч лікареві. Лікар усім виглядом своїм уносить у душу спокій.

Обличчя мамки невинне, як у породистої корови.

Мати схилилася над Інтеліґентом і в розпачі сплеснула руками: Інтеліґентові знову треба міняти пелюшки…

В Інтеліґента ллють якусь мерзоту, Інтеліґент заходиться й пускає бульби з рота і з носа. Мати в розпуці.

Обличчя мамки невинне, як у породистої корови… Екран темнішає…

Екран темнішає надовго… Ці перші роки життя мого дорогого героя цілком одноманітні. Щоденні врятовування від простуди, щоденно простуди, майже щоденно зіпсований шлунок і майже щоденні візитації лікаря… Зараз режисер вам покаже мого героя в тому віці, коли він уже має змогу свідомо виявляти свою волю, стверджувати своє «я»…

Інтеліґентове дитинство

Інтеліґентові років чотири. Хоробливий, худорлявий, золотушний хлопчик. Сидить за столом на високому стільчикові й бовтає ложкою в супі. Мати уговорює його їсти.

Обличчя Інтеліґентове сконцентровано-байдуже. Мати продовжує його улещати.

Це так зрозуміло, що ви чуєте, як улещує закохана мати… Коли дитина попоїсть супчику, дитинці дадуть цукерку. Копи дитина попоїсть супчику, дитинці дадуть тістечко. Коли дитина попоїсть супчику, дитинці дадуть помаранчика… Багацько ласощів є на світі, і хіба ж матерній святій любові чогось жалкувати для коханої дитини? Ви також чуєте, як дитина вперто сопе. Вона вже перед обідом встигла покоштувати і цукерки, і тістечка, і помаранчика. Бо хіба ж є щось на світі, в чому б змогла відмовити коханій дитині свята матерня любов?..

Обличчя Інтеліґентове сконцентровано-байдуже. Інтеліґент продовжує бовтати ложкою в супі.

Сопе…

Батько перестав їсти. Спостерігає події, явно не схвалюючи їх. Починає роздратовуватися… Мати помітила й робить спробу заговорити з дитиною серйозним тоном.

Обличчя Інтеліґентове, сконцентровано-байдуже, раптом прокисає. Інтеліґент кидає ложку, нахнюпився.

Мати хвилюється й знову повертається до пестливого улещування.

Інтеліґент ще більше кисне.

Сподіваюсь, це зрозуміло. Ніжна душа дитини вимагає, перш за все, ласки, ласки й ласки. Як найніжніший кришталь, цю душу треба тримати в футлярі, обкладеному ватою… Спитайте про це 95% матерів – і вони скажуть вам те саме… І вони скажуть правду, дорогий читачу! – Життя бо людини жорстоке й суворе. Воно скине швидко всякі футляри з ніжної дитини (а ті футляри, що воно на її одягне – нехороші футляри), воно заголить її, а, буває, що й власну шкіру здере… Нехай же хоч би в дитинстві, в цю світлу добу, не буде нічого суворого… Чудесні, святі резони!..