Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 68

За словами Корнелія Тацита, пожежа спалахнула «у чотирнадцятий день до секстильских календ» - 19 липня. Вона почалася в цирку біля Палатинського пагорба - «там у крамницях із легкозаймистим товаром спалахнув і миттєво розгорівся вогонь та, гнаний вітром, швидко поширився уздовж усього цирку. Тут не було ні будинків, ні храмів, захищених огорожами, ні чого-небудь, що могло б його затримати.

Полум’я, що стрімко наступало, лютуючи спершу на рівній місцевості, потім піднявшись у височінь і кинувшись знову вниз, випереджало можливість боротися з ним - і внаслідок швидкості, з якою просувалося це нещастя, і тому, що саме місто з кривими вузькими вулицями, котрі вигиналися то сюди, то туди, й тісною забудовою, яким був колишній Рим, легко ставало його здобиччю. Лунав лемент переляканих жінок, безсилих старих, безпомічних дітей; і ті, хто думав лише про себе, і ті, хто піклувався про інших, тягнучи на собі немічних або чекаючи їх, коли вони відставали, одні повільністю, інші квапливістю посилювали загальне сум’яття. І нерідко траплялося, що на тих, хто озирався назад, полум’я налітало з боків чи спереду».

Навіть зараз, за наявності найпередовіших засобів пожежогасіння, вогонь нерідко приводить до дуже тяжких наслідків. Можна тільки уявити собі, наскільки страшна була ця стихія тоді, у тісно й безладно забудованому місті, де майже всі дахи й міжповерхові перекриття було зроблено з дерева. Отож зрозумілим є розпач людей, які, втративши все майно або не зумівши врятувати своїх близьких, заподіювали собі смерть.

Пожежі в Римі траплялися й раніше, але ніколи не мали таких катастрофічних наслідків. Пожежа 64 року виявилася найстрашнішою.

Чому?

Річ у тім, що «ніхто не зважувався застосовувати запобіжних заходів, щоб убезпечити своє житло, внаслідок погроз тих, хто забороняв боротися з пожежею; а були й такі, які відкрито кидали в іще не зачеплені вогнем будинки запалені смолоскипи і кричали, що вони виконують наказ, або для того, щоб безперешкодно грабувати, або справді підкоряючись чужій волі».

Корнелій Тацит писав, що чи була пожежа випадковістю, чи «наміром принцепса», не встановлено, додаючи, що «і та, й інша думка мають фактичні підтвердження», але сам він рішуче відкидав можливість випадкового загоряння, розповідаючи про тих, хто не давав гасити полум’я й навіть відкрито влаштовував підпали. Ні, пожежа 64 року не була випадковою - це був ретельно спланований підпал. Ось тільки причетність до нього Нерона більш ніж сумнівна. І Корнелій Тацит, мабуть, не маючи можливості сказати про це прямо, все-таки ясно дає це зрозуміти своїм описом подій. Пожежа була вигідною супротивникам Нерона - тим, хто бажав його скинути.