Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 70

Усе робилося продумано. Для звезення сміття було відведено болота біля Остії. За наказом Нерона, судна, що підвозили в Рим зерно, ішли назад завантажені будівельним сміттям. Місто очищалося від мотлоху й одночасно осушувалися прилеглі болота, рятуючи римлян від комарів - рознощиків багатьох хвороб, які дошкуляли їм улітку.

Для більшої вогнестійкості було наказано зводити нові будинки до певної висоти без застосування колод, і нижні поверхи будували лише з габійського або албанського туфу - міцного вогнетривкого каменю.

Було заборонено споруджувати будинки зі спільними стінами. Кожна споруда будувалася на певній відстані від сусідніх, щоб вогонь у разі пожежі не міг, як раніше, перекинутися з одного будинку на інший.

До того ж, домовласників тепер зобов’язали мати у своїх дворах напоготові засоби для гасіння вогню.

Як писав Корнелій Тацит, «ці заходи, підказані людським розумом» і «вжиті задля загальної користі, послужили водночас і для прикраси міста». З ним важко не погодитися - навіть сучасні архітектори в тих умовах навряд чи змогли б придумати щось краще. Однак недоброзичливці Нерона й тут шукали, як би збудити невдоволення, доводячи, що від проведеної реконструкції Рим став гіршим, - «деякі вважали, що у своєму колишньому вигляді він був благотворнішим для здоров’я, оскільки вузькі вулиці й високі будівлі оберігали його від променів палючого сонця, а тепер відкриті й позбавлені тіні простори, нагрівшись, обдають нестерпним жаром», і «ні засобами людськими, ні щедротами принцепса, ні зверненнями за сприянням до божеств неможливо було припинити поголос, який безчестив його, про те, що пожежу було влаштовано за його наказом».

Чому владі жодними засобами не вдавалося зупинити чутки, які безпідставно ганьбили імператора? Певне, їх хтось посилено й цілеспрямовано підтримував.

Проведене розслідування звинуватило в підпалі християн.

Ось що повідомив про це Тацит: «Нерон, щоб побороти чутки, відшукав винуватих і віддав на страхітливу страту тих, хто своїми мерзотами викликав до себе загальну ненависть і кого юрба називала християнами. Христа, від імені якого утворилася ця назва, стратив за Тіберія прокуратор Понтій Пілат; придушене на деякий час це злісне марновірство стало знову прориватися назовні, і не тільки в Іудеї, звідки пішла ця пагуба, а й у Римі, куди звідусіль стікається усе наймерзенніше й найганебніше і де воно знаходить прихильників. Отже, спершу було схоплено тих, хто відкрито визнавав себе приналежним до цієї секти, а потім за їхніми вказівками і безліч інших, викритих не стільки в злочинницькому підпалі, скільки в ненависті до роду людського. Їхнє вмертвіння супроводжувалося знущаннями - їх одягали у шкури диких звірів, щоб їх роздерли собаки, розпинали на хрестах, а приречених на смерть у вогні підпалювали з настанням темряви задля нічного освітлення. Для цього видовища Нерон надав свої сади; тоді ж він влаштував виставу в цирку, під час якої сидів серед юрби в одязі погонича або правив запряжкою, беручи участь у змаганні колісниць. І хоча на християнах лежала провина й вони заслуговували якнайсуворішої кари, все-таки ця жорстокість викликала жаль до них, оскільки здавалося, що їхнє винищення відбувається не задля суспільної користі, а внаслідок кровожерливості одного Нерона».