Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 39

Хиткий мир тривав аж до 58 року, але, покінчивши із внутрішніми безладами, Вологез Перший на початку 58 року знову вдерся до Вірменії, прагнучи утвердити на престолі Вірменії свого брата Тирідата. Стало зрозуміло, що війни не уникнути. До того ж, за словами Тацита,

«вірмени, дволичні й непостійні, прикликали до себе й те, й інше військо; за місцем проживання, за подібністю характерів, нарешті, через численні шлюби вони були ближчими до парфян і, не пізнавши благ свободи, схилялися до того, щоб їм підкоритися».

Залишмо на совісті Корнелія Тацита ту непохвальну характеристику, яку він дав вірменам, - як римлянин він не міг бачити цих подій інакше, але з його слів видно, що у вірменів були дуже серйозні й цілком зрозумілі причини підтримувати в тій війні саме парфян, а не римлян. Тому не дивно, що Вологез і Тирідат зуміли привернути на свій бік більшу частину вірменської знаті, хоча деякі вірменські вельможі все-таки вирішили стати на бік Риму.

Корбулон почав терміново готувати війська. Уже багато десятиліть кордон Риму з Парфією був мирним, і на боєздатності військ це позначилося вкрай негативно. Як писав Тацит, «переміщені із Сирії легіони, зледащівши за час довгого миру, з величезною неохотою виконували табірні обов’язки. Добре відомо, що в цьому війську було чимало ветеранів, які жодного разу не побували на бойовій варті чи нічному дозорі, які розглядали табірні вал і рів як щось небачене й дивовижне, які відслужили свій термін у містах, не надягаючи ні шоломів, ні панцирів, чепуристі й ласі до наживи». Корбулон негайно звільнив тих, хто був непридатним через старість або хвороби, і зажадав поповнень. Було проведено набори новобранців у Галатії й Каппадокії. І все-таки самих лише місцевих сил для війни з Парфією було недостатньо. Безкарно захопивши Вірменію, парфяни могли вдертися до Сирію. Тому Нерон перекинув з Германії на допомогу ХІІ Блискавичний легіон (цей легіон раніше вже стояв у Сирії, але потім брав участь у британському поході імператора Клавдія, а після закінчення активних дій у Британії його перевели до Германії).

Привчаючи війська до труднощів, Корбулон вивів солдатів із казарм і тримав у зимових наметах. Зима того року була сувора, й у багатьох через незвичку до польового життя траплялися обмороження.

Утім, і собі Корбулон не потурав - «у легкому одязі, з непокритою головою, постійно був на очах у воїнів, і в поході, і на роботах, хвалив старанних, утішав немічних і всім подавав приклад». Через тяготи служби спочатку знайшлося чимало охочих дезертирувати, але Корбулон був суворим і серйозних провин не прощав зовсім - дезертирів негайно страчували. За словами Корнелія Тацита, «цей захід виявився цілющим й дієвішим, за поблажливість, і втікачів із табору Корбулона було значно менше, ніж в арміях, де винні могли розраховувати на прощення».

З настанням весни Корбулон висунув уперед авангард на чолі з центуріоном Пакцієм Орфітом, якому наказав намагатися уникати бою із супротивником. Орфітові здалося, що парфяни поводяться необачно, й він послав Корбулону повідомлення, в якому просив дозволу напасти на них. Досвідчений Корбулон заборонив йому це й наказав чекати підкріплень, але Орфіт всупереч наказу затіяв бій і був розбитий. Із залишками своїх військ він зумів відступити, але підрозділи, які рухалися на допомогу Орфіту, налякані його розгромом, також кинулися навтіки.