Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 37

Цар Парфії сподівався на юний вік і недосвідченість нового імператора, однак не врахував, що в молодого римського імператора були досить досвідчені радники. За порадами Афранія Бурра й Луція Аннея Сенеки, а може, й прислухавшись до своєї матері Агріпини Молодшої, яка тоді ще перебувала в пошані, Нерон призначив командувачем римських військ на Сході досвідченого полководця Доміція Корбулона, який встиг прославитися за Клавдія своїми рішучими і вправними діями в Германії. Прибувши на місце, Корбулон і тут діяв рішуче - у найближчих провінціях було терміново набрано молодь для поповнення легіонів. На допомогу Доміцію Корбулону за наказом Нерона додано було також армії місцевих залежних від Риму царів - іудейського царя Агріппи Другого, його брата Арістобула, який мав невеликі володіння, але якому для підняття бойового духу було заздалегідь подаровано Малу Вірменію й царський титул, царя Понту Полемона Другого, царя Коммагени Антіоха й правителя Емеси Согема. Согемові в якості заохочення було надано невелику прикордонну область Софену й царський титул. Нагороди й земельні наділи було обіцяно й усім іншим царям, втягненим у війну, - імператор залучав союзників не тільки страхом покарання, а й «пряником».

Такої демонстрації сили тоді виявилося достатньо. У Парфії в цей час раптово почалася міжусобиця. Царя Вологеза спробував скинути його власний син Вардан, і Вологез був змушений піти з Вірменії (відмовлятися від Вірменії він не збирався, але вирішив зачекати).

Хоча бойових дій і не було, римські підлесники не забарилися привітати Нерона з перемогою. Як писав Корнелій Тацит, «у сенаті значення цих подій було суттєво перебільшено тими, хто пропонував призначити вдячні молебні, й щоб у дні цих молебнів принцепс носив одіяння тріумфатора, щоб він вступив у Рим з малим тріумфом, щоб у храмі Марса Месника йому було встановлено статую таких самих розмірів, як і самого Марса…», щоправда, кажучи про це, Тацит трохи виправдує сенаторів тим, що «у всьому цьому були не тільки звичні лестощі: всіх радувало, що на чолі війська, призначеного для втримання Вірменії, Нерон поставив Доміція Корбулона, і здавалося, що відтепер для обдарованих людей відкриваються широкі можливості».

Чому ж Нерон пішов на те, щоб наділити Корбулона якнайширшими повноваженнями? Адже раніше він намагався стримувати будь-яку активність своїх намісників?

Певною мірою надання Доміцію Корбулону особливих повноважень було для імператора кроком вимушеним - цього вимагала ситуація, що склалася на Сході. Утім, було б неправильно гадати, що імператор і його радники, ухвалюючи це рішення, цілком поклалися на вірність Доміція Корбулона. Ні, вони покладалися не тільки на це.

По-перше, у всіх східних провінціях Риму військ було значно менше, ніж на заході імперії. По-друге, внаслідок географічних особливостей раптово перекинути війська зі східних провінцій у Рим було вкрай важко. Для цього був потрібен флот, а флот підкорявся не Доміцію Корбулону, а імператорові. А понад те, римським намісником у провінції Сирія, де залишалися два легіони, став авторитетний і досвідчений у політиці Уммій Квадрат, «щоб Корбулон - ставний, красномовний і, крім досвідченості й проникливості, наділений також здатністю вражати своїм зовнішнім блиском, - якщо з’явиться в Сирію приймати своє військо, не привернув загальної уваги». У такий спосіб ризик того, що Корбулон, скориставшись обставинами, спробує поборотися за владу, зводився нанівець. І Корбулон, і Уммій Квадрат, дізнавшись про відхід парфян з Вірменії, «послали до Вологеза своїх людей з умовляннями надати перевагу миру перед війною й, видавши заручників, виявити римському народу, за прикладом попередніх царів, належну повагу». Така практика була не новою й була вигідною не тільки римлянам, тому заперечень не було, «і Вологез - чи щоб безперешкодно вести підготовку до війни, чи щоб видалити тих, у кому підозрював можливих суперників, - віддає в заручники найвизначніших із Аршакідів*».