Читать «Ігри долі» онлайн - страница 45

— Я й не чув, що ти зайшла, — сказав, зібравшись з думками.

— Ти був надто заклопотаний собою, — відповіла Анна.

— Я думав, ти ще спиш. Ти вчора виглядала втомленою. Та й зараз ти краще не виглядаєш, — після короткої паузи сказав Нік, розглядаючи Анну, і побачив чорні круги під очима і стурбований погляд. — Що тебе привело в таку ранню годину?

— Є розмова, — лаконічно відповіла Анна.

— Про що ж ти хочеш поговорити зі мною у такій порі, ти ж знаєш, я на роботу запізнююся. І в підтвердження своїх слів театрально поглянув на ручний годинник, навіть не бачачи, яка година.

— Багато часу я в тебе не відніму, — сказала Анна, набираючи повні легені повітря і на одному видиху заявила:

— Я хочу з тобою розлучитися!

Ніколас Харт перший раз за довгий час був від своєї дружини в шоці. Такого він не чекав. Він думав, що зараз почнеться ниття про погане ставлення або повернення на роботу. А тут таке, він не вірив власним вухам.

— Ти хочеш зі мною розлучитися? — перепитав Нік. І почув відповідь, яка його не втішала не тому, що він Анну дуже любив, можливо, колись це була і правда, але зараз після усього цього, що сталося між ними, він має інші причини, які більш серйозні, ніж якась там любов.

— Так. Я хочу з тобою розлучитися.

— А які причини твоїх слів, і того, що ти хочеш зруйнувати нашу сім’ю.

— Про що ти говориш, яка сім’я? Нашої сім’ї вже давно не існує, не існує після того, що ти зробив. Ти вбив нашу дитину! Ти вбив мене! І після цього ти смієш ще щось казати про сім’ю.

— Ти ж знаєш, що то був нещасний випадок. Від цього ніхто не застрахований. Це все ти винна. Винна у тому, що наша сім’я розпалася, це ти не захотіла мене простити, це ти вбила любов між нами.

— Звинувачуй мене стільки, скільки хочеш, але мені набридло завжди брехати, всі стали на мене зверхньо дивитися, коли побачили, як ти до мене ставишся, коли ти почав показуватися то з однією коханкою, то з іншою, а я за тобою ходила, як цуцик на прив’язі, думала, що все налагодиться, а ставало ще гірше. А тепер з мене досить, я втомилася! Я хочу свободи! Мене аж верне від усього цього, від цих стін, від людей, які мене оточують, від тебе, врешті-решт. Я хочу нормального життя, а не життя зацькованої тварини в усіх на виду. Тому я йду, і моє рішеня остаточне.

Ніколас не на жарт злякався поведінки своєї дружини. Вона завжди була тиха, ніколи йому не перечила, а тут…

— Куди ж ти дінешся? Поїдеш до батьків і будеш потім розказувати, який я злий — презлий монстр, який знущався над тобою?

— Ти, явно, мене погано знаєш. А ти що, злякався чорного піару? Не хвилюйся, я не зашкоджу твоєму бізнесу, тим більше, половина якого моя.

— А-а. Ти грошенят захотіла? Я тебе мало забезпечую? Ти маєш все, що потрібно, твій гардероб перевищує розміри ценральної площі, тебе годують, як королеву, ти живеш в хоромах, а тобі все мало?

— Не щастя в грошах, ні в гардеробі, ні в їжі. Все це не моє. Ти купляєш все, що тобі подобається, а не мені, ти все робиш мені на перекір. Можливо, ти колись зрозумієш, що мені не потрібні твої гроші, я й без них виживу.