Читать «Ігри долі» онлайн - страница 159

Її шкіра була неймовірно ніжна. Торкаючись її, ти наче торкався хмаринки. Та найбільше блаженство — було чути для нього, як раз у раз з її уст зривався стогін. Це була найкраща мелодія для його слуху.

Він цілував і пестив кожну клітиночку її тіла. Починаючи з губ і закінчуючи кожним пальчиком її ніг. Та найбільше його манили її спокусливі груди, які налилися, як спілі яблука, і він раз у раз намагався зірвати заборонений плід.

Її тонка талія… округлість й шовковитість бедр… Заманювали його з новою силою.

Її стрункі ноги сплелися з його. Злилися цілунки… Злилися тіла… Вони стали одним цілим віднині і назавжди…

XXV

І знову Трускавець відкриває перед ними свої обійми. Прекрасний, як завжди, щедрий своїми дарами, він завжди радий гостям.

Андрій уважно вдивлявся в краєвиди. Здавалося, одна країна, але кожний її куточок відрізнявся від іншого, як небо і земля.

Це місто дивувало його, адже тут гармонійно поєднувалося сучасне, суєтливе життя великого міста і спокійна атмосфера природи. Де височіли хмарочоси і так само тягнулися до неба різноманітні дерева. Незайміні ліси і модернізоване місто… Рух і спокій… Сучасне і віковічне…

Рідна домівка… Рідні стіни… Рідні люди… Мама… Тато… Як вони змінилися за цей час. Постаріли… А виною цього стала вона. Через неї у батьків з’явилися глибокі зморшки, сиве волосся від переживань. Тоді вона ще не розуміла, що тільки батьківська любов є щирою і безкорисливою.

Як вони зраділи, побачивши свою донечку живою і здоровою. Що вони пережили, коли отримали звістку, що, можливо, їхня дочка загинула.

І зараз, коли уже достатньо наобнімавшись і націлувавшись, усі посідали до столу. Не було ніякої формальності, тільки щирість посмішок і вдячність за зустріч.

Андрія прийняли як свого. Аня перед тим телефонувала матері і коротко розповіла, що ж трапилося з нею. Тому про Андрія, Марію й Івана Миколайовича батьки дівчини знали і радо простягли для них обійми, адже знали, як вони допомогли їхній бідолашній дівчинці.

Мама Ані приготувала чай. Подала до столу свій «кулінарний шедевр». По сучасному його називають «чізкейк», що означає сирне тістечко, але у народі його називають «сирником». І такого смачного сирника не приготував би ніхто в їхній місцевості, окрім її мами.

Як кулінарний знавець, Марія щиро похвалила пані Наталю, а та, у свою чергу, «засипана» компліментами, пообіцяла поділитися рецептом.