Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 119

«Ну, — подумав Соумар, — в такому стані свого священного протоколу ти, мабуть, не напишеш. — А коли Клубічко поклав йому голову на плече й лаштувався лягти в машині, Соумар вирішив: — Одвезу його до санаторію і, як не буде вільного ліжка, покладу на канапу у своїй приймальні». Повернув машину й поїхав до санаторію «Полегкість».

— Знаєте що, давайте донесемо його до приймальні, а коли він прокинеться, зателефонуєте до криміналки, хай приїдуть по свого шефа.

— Будь ласка, — відповів швейцар, — але, може, краще, щоб пан начальник виспався в мене на канапі.

— Можна й так, але в санаторії йому буде зручніше. Допоможіть мені його донести.

— Але ж… — почав був швейцар і замовк.

— Беріть за ноги, а я — за голову, — звелів Соумар.

— Але ж… — повторив швейцар.

— Ніякого «але ж», чоловіче, беріть його і мерщій, бо мені теж хочеться спати.

— Але ж, — утретє вимовив той, — у вас у приймальні гості.

— Так пізно? — буркнув Соумар. — І вночі не дають спокою… Ну, коли так, покладемо цього нещасного у вас.

— То буде найліпше, пане професор, — злякано мовив швейцар. — Дозвольте вам порадити… не хвилюйтеся…

— Чого б це я мав хвилюватися? — здивовано спитав Соумар,

— Бо гості, що на вас чекають у приймальні,— то два пани, одного з них я трохи знаю, прийшли вони з КНБ.

— Що ж тут дивного? — весело сказав Соумар. — КНБ у мене сьогодні як удома.

Швейцар співчутливо подивився на нього, відтак вони поклали Клубічка на канапу, і Соумар пішов до приймальні. Заледве прочинив двері — побачив Трампуса, що, немов на троні, сидів у його фотелі за столом. Двері майже автоматично зачинилися. Соумар озирнувся: зачинив їх Голец — з видимим наміром не дати йому вийти.

— Добрий вечір, — привітався Соумар. — Власне, уже ніч. Трампусе, що вас до мене привело? Знову прийшли з якимось запитанням?

Трампус похитав головою, врочисто підвівся, пильно дивлячись на професора.

— Чи знов прийшли мене охороняти? — пожартував Соумар.

— Пане професор, — піднесено мовив Трампус, — мені жаль, але я прийшов вас не охороняти, а заарештувати.

Соумар вирячив на нього очі:

— Ви що, з глузду з'їхали, Трампусе? Жартувати серед ночі? Невже не могли знайти іншого часу?

Трампус почервонів:

— Я вас дуже просив би не ображати мене, — сказав холодно. — Заявляю вам, що з цієї хвилини ви заарештовані.

Соумар несамохіть глянув на Голца, але той тільки ніяково стенув плечима.

— Заарештований, — видушив із себе Соумар. — Добре. Але в такому разі можете сказати чому?

— Пане професор, — відповів Трампус іще холодніше, — не грайте переді мною комедії. Вам-бо добре відомо, за що я вас заарештовую.

— Мушу, на жаль, констатувати, що не маю аніякісінького уявлення, — видушив із себе приголомшений Соумар. — Зрештою сьогодні це вже не вперше ви псуєте мені настрій. Щоразу знаходите новий привід. Спочатку хотіли мене заарештувати за те, що маю малу ногу, а… Мені справді цікаво, що вигадали ви тепер? Можливо, за червону бороду?

Трампус сумно дивився на нього:

— Я скажу вам лиш кілька слів — і ви перестанете сміятися. Пані Салачова прокинулася.