Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 117

Проте дія була незначна. Але німці все удосконалювали їх, сподіваючись, що ця зброя допоможе виграти програну війну. Кажуть, вони працювали десь над ста тридцятьма видами. На мою думку, «Чорна зоря», яку німецький офіцер закопав у підвалі Цзернінового замку в Жегушицях, була одним з останніх видів.

Якщо я не помиляюся, ми, можливо, вихопили пекельні козирі з рук тих, з ким нацистська вояччина ділилася військовими таємницями. І, мабуть, ніколи або принаймні тепер я так і не дізнаюся, задля чого згубив дві ночі, пані Шашкова — своє життя, Тихий — свою свободу, а Ліда — свої нерви. — Клубічко помовчав, а тоді голосно позіхнув: — Природа вимагає свого, Соумарчику, страшенно хочеться спати.

— Я б теж не відмовився, — одказав Соумар, — але перш ніж ляжемо спати, треба, мабуть, повернутися до Праги.

— Ви вгадали, Барбароссо, — засміявся Клубічко. — Ви зможете лягти спати, як тільки висадите мене на Бартоломейській вулиці, а я, нещасний, змушений буду ще відслужити месу.

— Що, що?

— Ну, напишу довжелезний протокол, цю священну річ, котра для нас, бюрократів, має чи не таке ж значення, як земне тяжіння для звичайних смертних.

— А може, спершу глянемо на Ліду? — зауважив Соумар.

— Тьху, трохи не забув про неї. Авжеж. — Клубічко усміхнувся: — Ох і перепаде ж мені на горіхи від Трампуса. Підскакуватиме аж до стелі, почувши те, про що й не підозрював. — Він тихо засміявся: — Той хлопець — я його, до речі, попереджав — хворий на гіпертрофію діяльності, і це спричинилося до того, що вже в Брно він створив версію, не маючи достатніх підстав. Упевнив себе, що найліпше буде помчатися навздогін за Лідою, схопити її й примусити зізнатися. Тож і залишив мене у Брно, щасливо гадаючи, що досягне успіху, а я осоромлюся. Звісно, тут є пом'якшуюча обставина — він не міг знати, що Ліда йому не сказала б нічого, боячись за життя пана Салача. Та в справу втрутився Пулпан і приспав Ліду. І сердега Трампус мусив обмежитися роллю Лідиного сторожа. Хай дякує долі, що мав при цьому єдину приємну хвильку — потеревенити з вами.

— Боюся, він вас застрелить, дізнавшися, що вийшло по-вашому, а не по його.

— Я теж боюся, — сумовито погодився Клубічко. — То що, їдемо?

— А Мюллерова? А Тихий?

—Їх я лишу до ранку в Турнові, хай подумають про свої гріхи. Він їх має чимало, вона — трішки. Якби пані Мюллерову втягнули до афери, вона б не вмовила хазяїна готелю надати притулок Салачу і не захистила б його від уявного швейцарця. Звісно, на сумлінні її пошуки в Жегушицях. Та, зрештою, суд їй, мабуть, повірить, що її підбили шукати скарб, котрий закопали Цзерніни; гірше те, що вона не сказала нам, коли уявний швейцарець ганявся за Салачем.

— З вашого дозволу, вона про це сказала, — втрутився Кост.

— Та невже? — здивувався Клубічко. — Кому ж?

— Господареві готелю, — відповів Кост. — Буквально так: той чоловік — підозріла особа, якою мають зацікавитися власті.